Все, що буде, було і що є на Землі,
і сто тисяч разів уже бачене й чуте,
сірі вузлики ранку — твої солов’ї,
все це тільки одне нерозгадане чудо.
Знаю склад біосфери, структури кислот,
Все, що є у природі, приймаю як даність.
Я, людина двадцятого віку, — і от,
зачудована, бачу лише первозданність!
Історична тематика завжди цікавила Ліну Костенко, тому що її поезії притаманне напруження вселюдських переживань і проблем, виважених поколіннями її предків.
«Маруся Чурай» — історичний роман у віршах. Його форма дуже традиційна, епічна, немодерна, але поетичне мовлення Ліни Костенко настільки своєрідне і вражаюче точне, що ця навмисна традиційність грає на користь твору.
Поема перш за все розкриває національну тематику, проблему поєднання індивідуальної людської душі з цілим поколінням, з Історією, з часом Богдана Хмельницького. Образ Марусі Чурай — незламної своїм духом, чесної, сміливої — якнайкраще відповідає духу тієї буремної доби.
Минуле незнищенне, вважає поетеса:
А що, якби знайшлася хоч одна, —
в монастирі десь або на горищі?
Якби вціліла в тому пожарищі —
неопалима — наче купина?
Розповідаючи про історію життя Марусі Чурай, Ліна Костенко показала вірогідність її існування, засвідченого в легендах і переказах, і опосередковано через історичні факти. Роман у віршах розповідає цю історію і водночас говорить про долю головної героїні твору, відомості про яку нібито втрачені під час пожежі в Полтаві у 1658 році. Навколо цього недоведеного факту поетеса об’єднала велику кількість історичних подій.
Події з життя Марусі Чурай тісно пов’язані з історією життя цілого народу, оскільки її пісні виражають глибинний сенс історії:
Коли в похід виходила батава, —
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!
Отже, поетеса підносить роль митця в історії. Маруся Чурай, дівчина з Полтави, стала душею України, оскільки пісенним словом виражала найглибинніші думи свого часу. З іншого боку, вона зі своїм поетичним словом була й совістю людського існування. Виплекана в родині козака, натхненна звитягою та коханням, вона не приймала в житті зради, роздвоєності, мізерності. Тому й не винесла приниження свого кохання:
Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.
Використовуючи історичний сюжет для розкриття багатьох загальнолюдських проблем усіх часів, Ліна Костенко показує, що люди у будь-який час могли займати в житті різні позиції. Одні вибирали правду, вірність, смерть, а інші завжди шукали теплого місця, легкої справи:
І Вишняківські голови на плечах,
І Чураївські голови на палях…
Батько Марусі і такі, як він, так само, як і сама Маруся, завжди вибирали в житті шлях правди, і тому гинули в славі. Таким бачила дівчина і свого козака, Гриця. Та в житті він виявився дрібнішим і приземленішим, ніж у бою. Козак виявився не звитяжним, коли довелося вибирати між своєю душею та забезпеченим життям.
Ось такі справжні цінності людського життя розкриває Ліна Костенко, пишучи свій історичний роман у віршах, змішуючи легенду з історичною дійсністю.
З іншого боку, увагу читача привертають сцени, у яких зображуються справжні історичні події. Так, у розділі «Полтавський полк виходить на зорі» ми бачимо виступ на війну сміливих і гордих українських козаків, здатних заради Батьківщини віддати своє життя:
«Вартуй! Вартуй!» — з Курилівської брами.
«Вартуй! Вартуй!» — від Київських воріт.
Уже стоять вози від яворами.
Полтавський полк виходить у похід.
Дуже яскравий у романі образ Богдана Хмельницького, до якого прискакав Іван Іскра, шукаючи порятунку для Марусі. Хмельницький згадує смерть славного Чурая, чия голова відтятою висіла на палі, про маленьке дівча, що закричало: «Тату!». І болем сповнилося серце гетьмана:
Чи що в Полтаві, там же, у Полтаві,
Чурай Марусю у такій неславі,
Чурай Марусю у такій ганьбі! —
до зашморгу вестимуть у юрбі.
І не здригнеться наш пісенний край…
І море гнівом не хлюпне на сушу…
І попелом розвіяний Чурай
безсмертним болем дивиться у душу…
Гетьман зображений у творі людяним та справедливим, образ Хмельницького — узагальнений образ ідеального народного ватажка, правителя, гетьмана. Та й загалом історичний роман у віршах «Маруся Чурай» — втілення ідеального бачення історії народу, збереження його духовності.