«Незабутнє» в циклі оповідань І. А. Буніна «Темні алеї»

Письменницька доля Івана Олексійовича Бунина — доля дивовижна. За життя він не був такий славний, як Горький, про нього не сперечалися, як про Л. Андрєєву, не викликав він таких суперечних — де шумно-захоплених, а де беззастережно осуджуючих — оцінок, як символісти. У літературних і читацьких колах з незвичайною одностайністю він був визнаний Майстром.
Друга світова війна застала Бунина в Парижі. Бідність, байдужість видавництв обтяжливо переносилися Іваном Олексійовичем. От як він сам говорить про це: «Живу, звичайно, дуже і дуже погано — самотність, голод, холод і страшна бідність.». Єдине, що рятує, — це робота. Так, створення циклу оповідань «Темні алеї» було для Бунина у військові роки джерелом душевного підйому. Сам автор рахував твори збірки, написані в 1937— 1944 рр., своїм вищим досягненням.
Цикл оповідань «Темні алеї» критика визначила як «енциклопедію любові» або, ще точніше, — енциклопедію любовних драм. Любов тут зображається як найпрекрасніше, найвище почуття. У кожному з оповідань («Темні алеї», «Руся», «Антігона», «Таня», «В Парижі», «Галя Гана», «Наталі», «Чистий понеділок»; сюди ж можна віднести написану до «Темних алей» розповідь «Сонячний удар») показаний момент найвищої урочистості любові. Усі оповідання у збірці зближує мотив спогадів про молодість і батьківщину. Усі вони вигадані, що не раз підкреслював сам автор. Проте вони усі, у тому числі ретроспективна їх форма, викликані станом душі автора. «Який дивовижний час — молодість! Життя йде швидко, і ми починаємо цінувати її лише тоді, коли усе залишилося позаду», — стверджує І. А. Бунин. Подібні моменти повернення до найяскравішого, сильнішого переживання і відтворені в циклі.
Бунин пише про незабутній, що залишило глибокий слід в людській душі. Нерідко зафіксований самий момент спогаду, сумного дотику до давно відшумівши ший радості. Її дає любов, а зберігає на все життя особлива, чуттєва пам’ять, що примушує з роками інакше сприймати багато що з того, що «залишилося позаду». Проте переконання Бунина в чистоті, незамутненности, здоровій природності любові залишилося незмінним. Правда, іноді у бунинском зображенні любові переважав «земний», чуттєвий характер, але це ніколи не траплялося за рахунок зниження головної, духовної значущості любові. Тільки у такому, своїй якості вона складає самі кращі миті життя. «Любов — вищий суддя в людських відносинах», — стверджує Бунин.
Про книгу «Темні алеї» автор написав в квітні 1947 р. : «Вона говорить про трагічний і про багато що ніжному і прекрасному, — думаю, що це найкраще і найпрекрасніше, що я написав в житті».
У Бунина потрібно вчитися, як проникливо, на найвищій емоційній хвилі виражати саме незвичайне і прекрасне почуття людини. Бунин не інтригує складним сюжетом, він будить почуття ліричним монологом, сповіддю. Те, про що він сумує, давно стало історією, а то, як він уміє виразити почуття, — це наше нетлінне духовне багатство. Ця грань духовного — непорушність і вічність Росії.