«Пророк» М.Ю. Лермонтова і А.С. Пушкіна

Порівнювати і оцінювати літературні твори дуже невдячна справа не нам дано судити про великий, і де ті ваги, на яких можна зважити талант, визначити його першість, верховенство, старшинство. У цій роботі робиться спроба не естетичної оцінки двох віршів великих поетів а їх різного бачення світу.
Здавалося б, задана одна тема: «Пророк», а як по-різному вона вирішена у Олександра Сергійовича Пушкіна і Михайла Юрійовича Лермонтова! У вірші А. С. Пушкіна пророк — посланець Бога. Всевишній відкрив очі і вуха поетові, зробивши його «намісником» Бога на землі. Завдяки таланту, що дарував, з нього і багато питається. У вірші явно простежується що поет, наділений талантом, не може мовчати, він жив в ім’я людей, приносячи їм користь, бо він «поедник» між Богом і людьми. Він платить своїм життям за іскру таланту.
І Бога голос до мене звернувся:
«Повстань, пророк, і виждь, і послухай Виконайся волею моєю І, обходячи моря і землі Дієсловом пали серця людей«.
Пушкін анітрохи не перебільшує своєї ролі на землі, в товаристві людей. Він рано зрозумів цю високу місію і гордо виконував обов’язок, несучи людям слова добра і правди. Вірш Михайла Юрійовича Лермонтова повно скорботи і відчаї. Здається, сльози душать поета, коли він обкидає поглядом оточення його простори. Не красу і гармонію бачить він, а горе і несправедливість.
Відколи вічний судия Мені дав всезнання пророка У очах людей читаю я Сторінки злості і вади.
Поет бачить марність спроби напоумити, навчити людей чомусь прекрасному справедливому, гуманному. Вони войовничі, їх гнів спрямований проти того хто жадає їм допомогти, готовий покласти на це своє життя.
Проголошувати я став любові І правди чисті навчання:
У мене усі ближні мої Кидали скажено каміння.
У вірші «Пророк» А. С. Пушкіна дана картина суворого і страшного переродження людини у всевидющого і всезнаючого пророка, він терпить муки та зате йому відкривається вища істина, яку він понесе людям. У Лермонтова — щонайповніший розлад з тими, кому він дарує світло правди. Його пророк — трагічна фігура, він терпить муки і самотність заради тих, хто не бажає і чути його. Натовп войовничий, їй не потрібний «герой», що відкриває правду вона вважає за краще жити в «неуцтві», віддаючи перевагу спокою, а не горінню. Її ситість схожа на свинячий хлів. Оточення відкидає саму можливість слухати поета-пророка, бояться істини, звільнення від будь-кого пут, будь то невідання, рабство або брехня. Старики лякають ним своїх онуків:
Дивитеся: ось приклад для вас! Він гордий був, не ужився з нами:
Дурень, хотів запевнити нас Що Бог свідчить його вустами! Дивитеся ж, діти, на нього:
Як він похмурий, і худий, і блідий! Дивіться, як він голий і бідний Як зневажають усі його! Ці два вірші — приклад тому, як геніально відбивається час в творіннях художників і наскільки різні можуть бути шляхи рішення одних і тих же питань в творчості великих поетів, розділених важливим історичним рубежем: повстанням декабристів, що започаткувало сміливому хай і безрозсудному, вирішенню головної російської проблеми — знищенню абсолютизму в Росії. Це два погляди на призначення поета і поезії в різні періоди історії Росії.