Антитеза як композиційна основа роману «Обломов»

Роман І. А. Гончарова «Облому» організований з допомогою .прийому антитези. Упродовж усього роману йде протиставлення героя — героєві, події — події, поняття — поняттю і т. д. Проте що дає нам, читачам, використання цього прийому? Складніше, чи легше стає пізнавати світ героя? Чи являється прийом антитези дороговказною зіркою або, навпаки, перешкодою на шляху до розуміння ідейного стержня твору? Одним словом, яка мета його використання? По-перше, в протиставленні (як і в порівнянні) легше виявляються особливі риси вдачі, які часто бувають індивідуальними і тому представляють певну цінність. Наприклад, риси вдачі головного героя роману в зіставленні з рисами вдачі Штольця : «Голубина ніжність», внутрішня чистота… Також антитеза дає можливість побачити два непорівнянні полюси, два контрастно виражених поняття. Причому не лише побачити, але і прийняти привабливість кожного з них. (Такі два стани Обломова, що стикаються : бурхлива тимчасова діяльність і бездіяльність, лінь, апатія.) По-третє, антитеза допомагає проникнути у внутрішній світ героя, показуючи контрастність, присутню не лише у зовнішньому, але і в духовному світі. (Мрії Обломова і реальність, в яку він так і не зможе їх утілити.) Якщо вдаватися до подробиць, то цей ряд можна продовжувати до безкінечності, адже в протиставленні знаходиться майже кожна річ, кожна деталь. (Гілка бузку як символічна путівка у світле майбутнє і халат як трясовина ліні і апатії, яка постійно засмоктує Іллю Ілліча.) Проте і без ретельного аналізу тексту роману можна виявити величезну кількість більших, навіть і найнайбільших протиставлень.
— Самий початок твору побудований на зіткненні суєтного, фальшивого світу Петербургу і величезного незайманого внутрішнього світу Обломова. Волков, Судьбинский, Алексєєв, Пенкин, Тарантьев — усі ці дешеві пани — яскраві представники цього неприродного суспільства. Їх традиційне відвідування просто чужо розумінню головного героя. «Не підходите, не підходите! Ви з холоду»! — намагається захистити себе від сумного лицемірства Облому. Йому осоружне насильницьке занурення в цей бруд, який приносять з собою у вигляді новин і запрошень його «приятелі». Ця контрастність буде видна і упродовж усього роману. (Обломову неприємні світські збори і порожня діяльність в Петербурзі.)
На прийомі антитези також побудована і система образів роману. Обломов — Штольц, Ольга — Гафія Матвеевна та ін. Навіть портретна характеристика головних героїв вказується в протиставленні. «…Людина років тридцяти двох-трьох від народження, середнього зросту, приємної зовнішності, з темно-сірими очима, але з відсутністю всякої певної ідеї, всякій зосередженості в рисах обличчя. Думка гуляла вільним птахом по обличчю, пурхала в очах… ховалася в складках лоба, потім зовсім пропадала, і тоді в усій особі жевріло рівне світло безпечності. З особи нескінченно переходила в пози усього тіла, навіть в складки шлафрока». І абсолютно інший Штольц: «він безупинно в русі… він увесь складений з кісток, м’язів і нервів, як кровний англійський кінь. Він худорлявий, щік у нього майже зовсім немає, тобто кістка для мускул, але немає ознаки жирної округлості… Рухів зайвих у нього не було.».
Два різні характери, дві різних людини; причому настільки непорівнянні, що важко повірити, що між ними є щось загальне. І проте це так. Це «загальне» виникло із-за довірливості, відкритості, якоюсь мірою наївності Обломова. Обломов не лише апатичний, ледачий, бездіяльний; у нього добре серце, його «голубина ніжність» і внутрішня чистота здатні залучати до себе оточення. Він відкритий світу… Але тільки якась невидима плівка ме-
шает йому злитися зі світом, встати поряд з Штольцем, жити повною рухи життям.
У протиставленні також виявляються і два ключові жіночі образи: Ольга Іллівна і Гафія Матвеевна. Ці дві жінки символізують собою два життєві шляхи, які надаються Обломову в якості вибору. Ольга — сильна, цілеспрямована, горда натура і одомашнена, господарська, добра, проста Гафія Матвеевна. Обломов вибирає другий шлях. Здавалося б, що йому варто було зробити один крок назустріч Ользі і зануритися в ту мрію, яка так ясно була зображена уві сні»… Але спілкування з Ольгою — цей свого роду останній прояв особи Обломова, як би останній зліт, останнє занурення в млість чистоти і щастя, а за усім цим — тільки падіння і безперспективне існування… (Як ми бачимо, в цьому фрагменті тексту також використані антитези.) М’яка натура Обломова не здатна злитися з фальшивим, жорстоким зовнішнім світом. Для нього це занадто важко… Ось чому Обломов вибуває з гри вічного пошуку щастя програвшим. Він вирішує зануритися в апатію в заміському будиночку Гафії Матвеевны, де він і знаходить свій «спокій».
Звичайно, абсолютно чуже усьому оточенню сприйняття світу Обломовым стикається передусім із сприйняттям світу Штольцем. Штольцю настільки незрозуміло і неприємне теперішнє положення Обломова, що він вигукує: «Загинув… назавжди загинув»! — а трохи пізніше в кареті він розчаровано скаже Ользі, що у будинку Обломова панує «обломовщина.». Це поняття стає одночасно ключовим і роковим для головного героя. Він то повністю зливається з ним, занурюється в нього, то абсолютно відділяється, не відчуваючи ніякого зв’язку з цим виразом. Обломов не дорівнює самому собі, він здатний бути різним і відноситься до усього по-різному. Не можна, звичайно, сказати, що цей стан Обломова побудований на прийомі антитези, але проте своєрідну паралель провести можна. Правда, чим ближче фінал твору, тим _сильніше виражається ця рівність. І врешті-решт Ілля Ілліч стає рабом, але не собі, а нулю. Дійсно, усе його життя, яке складалося з моральних зльотів і падінь, криз, у результаті перетворюється на ніщо…
Трагічний фінал роману протиставлений вічному оптимістичному, цілеспрямованому настрою Штольця. «Тепер або ніколи»! — багатообіцяючий і відкриваючий далекі горизонти девіз Штольця, і «життя — ніщо, нуль» — що руйнує усі задуми, мрії і надії фінальний стан головного героя… Звичайно, це завершальне, підсумкове протиставлення ще раз доводить, що антитеза є головним літературним прийомом, використаним в рому не, але головне — не це. Замислюєшся передусім над тим, що все-таки та трясовина апатії узяла верх над головним героєм, поглинула його живий, чистий початок, знівечивши особу, зробивши її творцем такого дикого явища, як «обломовщина»…