Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Челкаш і Гаврила в розповіді М. Горького «Челкаш». (3)

Челкаш і Гаврила в розповіді М. Горького «Челкаш». (3)

У Максима Горького з раннього дитинства було важке життя «в людях». Він працював в різних місцях, що дозволяло йому спостерігати за життям людей, за їх долями. Його цікавило усе, що відбувалося в Росії. І, в міру можливості, він намагався в усьому брати участь. Горький багато подорожував
по Італії. Спостерігаючи за життям італійського народу, він створив книгу «Італійські казки». Повернувшись на Батьківщину, Горький здійснює ходіння по глибинці Росії, а побачене і почуте видає у збірці «По Русі». Він показав долі людей, які забуті державою.
У ранній творчості Горького широку популярність йому принесла розповідь «Челкаш», надрукована в 1895 році. У розповіді ми бачимо маленьку частину з усього життя бідного селянина Гаврилы і злодія Челкаша, який теж колись був селянином. На самому початку твору ми випробовуємо зневагу до Челкашу, а до Гаврилі — симпатію і жалість. Адже бідний молодий селянин, який прийшов на заробітки, потрапив під вплив злодія і п’яниці, який напоїв хлопця і умовив піти на крадійство. Але чим ближче кінець розповіді, тим неприємніше стає нам Гаврила. Коли вони разом пливуть на човні, то Гаврила боїться за своє життя і звинувачує Челкаша в тому, що це він його згубив. Селянин в чомусь прав, але в чомусь і не прав. Так, Челкаш напоїв його, так, умовив, але ж не вливав же він горілку насильно, не тягнув за руку на човен. Він просто сказав, що можна трохи заробити. Гаврила міг розгорнутися і піти, але жадання грошей зіграло свою роль, і він залишився. Він сам вибирав. А коли Гаврила упізнав, скільки грошей залишилося після продажу краденого у Челкаша, то він втратив усе людське, що було у нього, і ми бачимо, який він насправді. За маскою бідного і простенького селянина ховалася пожадлива і бездушна людина, яка готова заради грошей убити товариша. І він робить таку спробу, а коли це йому не вдається, то починає принижено благати Челкаша віддати усі гроші на обзаведення господарством. У цей момент Челкаш випробовує відразу до того, хто валяється на піску біля його ніг. Гаврилу важко назвати людиною, та і не хочеться, оскільки їм рухала тільки одна думка — гроші. І уся його істота перетворилася на руку, яка тягнеться до Челкашу і ниє, благає, просить, вимагає, погрожує і знову просить.
Дуже точно зміг передати автор внутрішній стан кожного через відношення до моря. Челкаш любив море, йому подобалося плисти по спокійній і гладкій воді, оповитій чорною пеленою ночі, і відчувати солоний присмак на губах. Він «любив бачити себе кращим тут, серед води і повітря». Він вірив, що морська тиша вносить «в душу людини спокій і, ласкаво приборкуючи її злі пориви, народить в ній могутні мрії». За тією, що загрубіла від п’янки і важкого життя оболонкою ще жевріє віра в прекрасне, уміння побачити і відчути це прекрасне. А Гаврила, охоплений тільки практичним інтересом і страхом, опинившись в морі, почував себе «роздавленим цією похмурою тишею». Для нього море — це вода і небезпека, а в даний момент — можливість легко заробити гроші.
Ми бачимо, що Челкаш не жадібний, він не уміє збирати гроші. Для нього гроші нічого не означають. Вони потрібні йому, щоб напитися, оскільки п’яним він забуває про своє важке життя і почуває себе хазяїном всього світу. Тому він увесь час п’яний. Гаврила ж реально дивиться на світ і прекрасно розуміє, що гроші в цьому житті означають дуже багато що. Чим більше у тебе грошей, тим більше тебе поважають.
У своєму творі автор не звинувачує ні Челкаша, ні Гаврилу. Він показав нам дві різні долі, які починалися однаково, але в якийсь момент їх шляху розійшлися. Автор жаліє своїх героїв. Чел каша — за те, що держава не допомогла йому стати на правильний шлях і знайти себе в іншій справі, а не в крадійстві. Гаврилу — за те, що держава (створила його такою жорсткою, жадібною і пожадливою.

Подобные записи