Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Духовне становлення людини на війні

Духовне становлення людини на війні

Твори Василя Володимировича Бикова вражають читача суворою правдою життя. Його герої, звичайні люди, в скрутних умовах війни, на фронті або в партизанському підпіллі, набувають сили волі, готовності відстоювати свою людську гідність до кінця. Письменник, що сам, що пройшов фронтовими дорогами, прекрасно знає тему, хоче розповісти молодому поколінню про героїчне минуле їх батьків і матерів, влити в їх серця гордість за велике минуле країни.
Невелика повість Бикова «Піти і не повернутися» незвичайна для автора тим, що головною героїнею є молода партизанка Зоська Норейко. Проста білоруська «девчатка», ніколи не відрізнялася особливою сміливістю і самостійністю, жила з матір’ю, мріяла стати вихователькою дитячого саду, вибравши саму мирну професію — турботу про малюків. Але доля розпорядилася інакше. Сувора і жорстока війна коригує життя Зоськи, примушує воно зайнятися небезпечною і непростою справою — стати зв’язковій в партизанському загоні. Йдучи на завдання, Зоська боїться, як всяка нормальна людина. Але більше незрозумілого, містичного страху темряви і самотності Зоська боїться провалити завдання, підвести людей, що сподіваються на неї. І коли Зоська падає в струмок, чомусь виникає думка, що сіла вона в калюжу, ніякого виконання завдання не вийде і причиною цьому — Антон, партизан із загону. Злякавшись саме його, дівчина кидається у воду, намагаючись швидше перебратися через струмок, що розлився.
Спочатку Зоська рада появі Голубика, але в душі її приховано росте сумнів: чому Антон йде з нею, її не попереджали про напарника. І коли Антон признається, що пішов самовільно проводити дівчину, Норейко в жаху. Це може згубити справу, заради якої вона пережила страх, холод, голод, втому. Антон симпатичний Зоське, вона намагається застерегти партизана від необачного вчинку, а дізнавшись про його зраду, рішуче повстає проти. Ми із захопленням спостерігаємо за героїнею, як вона стійко і рішуче вступає в нерівну боротьбу з Антоном.
Звідки черпає сили ця фізично слабка істота? Зоська твердо знає, що з фашистами на одній землі їй не жити. «Тут потрібно втратити останню совість. Вони ж чума двадцятого століття… з ними жити неможливо, вони ж звіри… Ми — люди. І ми ніколи їх не приймемо, якщо навіть вони і переможуть. Ти говориш: немає вибору.
Вибір є: або ми, або вони. Ось в чому наш вибір». Антон здивований, як дівчину «напропагандировали». Але справа не лише в пропаганді. А в тій моральній чистоті, духовності, які несе в собі Зоська. Вона не може усе красиво пояснити, але точно знає — неможливо прийняти «новий порядок» фашистів. Це означає зрадити матір, ідеали, виховані з дитинства. Слабка фізично, зв’язкова виявляється «сталевою» усередині. Вона безмірно хоче вижити, але не за всяку ціну.
І автор у кінці повісті дає малий шанс героїні. Ми не знаємо, як складеться подальша доля «маленької партизанки», але разом з селянкою віримо, що виживе Зоська, розповість правду про Антона, допоможе товаришам в нелегкій боротьбі. Зоська повністю поклалася на людей, що прийшли їй на допомогу. Її перев’язали, запитали, хто її ранив, але не було сил відповісти.
Опритомнівши, Зоська бачить над собою небо і розуміє, що її везуть на санях. Той же голос, що пропонував молоко, заспокоює дівчину: «Нічого, девчатка, усе буде добре. Переховаємо тебе в хороше місце, як-небудь очуняешь. Молода ще, жити будеш, діток народиш. Не століття ж цій проклятій війні тривати». Оптимізмом наповнені останні фрази повісті.
І читач вірить, що усе буде добре. Тільки якою напругою сил і ціною далася ця Перемога?! Письменник усім ходом оповідання закликає не забувати цього.

Подобные записи