Екологія (природа і людина)

В наші дні дуже серйозно коштує питання про захист довкілля. Бездумна діяльність людини упродовж віків зруйнувала місце існування, але двадцяте століття стало часом екологічних катастроф. І письменники не можуть залишитися в стороні від вирішення цієї насущної проблеми. Мені хочеться зупинитися на двох яскравих іменах: Валентині Распутін і Чингизе Айтматове. Вони дуже талановиті, вдумливі, самобутні особи. Упродовж вже багатьох років у своїх художніх і публіцистичних творах ці письменники «б’ють набат» — намагаються звернути увагу суспільства і влади предержащей на екологічну обстановку в країні. Якщо про біду, що загрожує людству, стали писати в .пресі лише в останні десять-п’ятнадцять років, то Ч. Айтматов ще в 70-і роки у своїй повісті «Після казки» («Білий пароплав») заговорив про цю проблему. Він показав згубність, безвихідь шляху, якщо людина губить природу. Вона мстить звироднінням, бездуховністю. Цю ж тему продовжує письменник і в подальших своїх творах: «І довше за століття триває день» («Буранний полустанок»), «Плаха», «Тавро Кассандри».
Особливо сильне враження робить роман «Плаха». На прикладі вовчої сім’ї автор показав загибель дикої природи від господарської діяльності людини. І як страшно стає, коли бачиш, що при порівнянні з людиною хижаки виглядають гуманнішими і «людянішими», чим «вінець творіння». Так заради якого блага в майбутньому людина приносить на плаху своїх дітей?
Це питання виникає і при читанні творів Валентина Распутіна «Прощання із Закоренілою» і «Пожежа». Це притчі, які покликані зупинити хижацьке розграбування багатств Росії. Письменник талановито показує «пожежу», що спалює душі людей, зайнятих тільки наживою, мріючих за всяку ціну розбагатіти, а там… Але не виходить залишитися «чистеньким», людина перестає бути творцем, творцем. Спочатку він губить довкілля, залишаючи від лісів одні пні, затопляючи старовинні села, кладовища предків, родючі землі, а потім внутрішня «пожежа» спалює його. Такі різні художники, але як співзвучні їх думки, однакові підсумки, до яких приходять їх герої.
Людина не цар природи, а складова її частина. Якщо гине якась ланка цього ланцюга, то загроза нависає над усіма. Коли ми зрозуміємо це?! Пора зупинитися, припинити самовинищення. Потрібно жити в гармонії з природою. Тоді світ настане і в душі кожного. Я вірю в це.