Давньоіндійська епічна поема «Рамаяна» створювалася в далекій давнині, близько двох тисяч років тому. І ті, хто протягом століть складав її поетичні рядки, навряд чи могли відокремити в ній реальність від фантазії народу. Так само, як і нинішні індуси, які свято вірують у переселення душ і продовження життя, не відокремлюють героїв поеми від свого реального життя, а навпаки, своїми земними справами намагаються зблизитися з ними, хоча б у наступному житті. «Рамаяна» для них як Біблія: у неї або вірять безоглядно, або сприймають як казку.
Але для сучасної людини, європейця, «Рамаяна» — це просто література, плід уяви і фантазії її творців. І як у будь-якому літературному творі, ми бачимо в поемі відображення реального життя людей та їхніх мрій і фантазію, що розкрасили реальність у неповторні і яскраві фарби. Творці «Рамаяни» спиралися насамперед на міфи давньої Індії, у які, на відміну від казки, вірили беззастережно. Відтіля, із міфів, прийшли в поему всемогутній творець Брахма, Вішну, бог вогню Агні і відважний помічник Рами Хануман, бог вітру. З міфів і переказів переселилися в поему і демони — ракшаси, володар птахів і цар мавп, злі і добрі чаклуни і чаклунки. У поемі багато неймовірного для сучасного читача, починаючи від незвичайного народження Рами, що втілив у людському вигляді Бога Вішну, від появи його дружини Сіти із самого чрева землі, з борозни — до незвичайної доблесті Рами, що переміг багатотисячне військо. Упродовж усієї книги героїв супроводжує атмосфера чарівництва. Вороги Рами — біси, чаклуни, перевертні, а друзі — мешканці лісів: мавпи, ведмеді, шуліки і вся жива природа. У царевичі та його друзях усе незвичайне: і нелюдська сила, і божественна краса, не властива юності мудрість, безмежна доблесть і шляхетність.
Але чи можна вважати фантастикою вірування людей, їхні уявлення про світ людей і природи, їхні мрії про справедливий устрій суспільства, про щасливе і благополучне життя, про вічну любов і відданість, непідвладні ні стихіям, ні демонам, ні людській злості?
Фантастика і реальність тісно переплітаються в поемі. І як не дивно, саме фантастичні картини роблять яскравими, такими, що запам’ятовуються, переконливі прості людські істини, які втілилися в поемі.
У яскравих фарбах народної фантазії чітко видні образи добра і зла, ясніші шляхи до порятунку і справедливості. Чим ідеальніший герой, тим сильніше хочеться наблизитися до нього. І тому щоосені вся Індія святкує дивне свято вогнів — дивали: біля кожного будинку запалюють вогник на честь переможного повернення воїнства казкового Рами. А слідом за ними до кожного будинку мають увійти просте людське щастя, благополуччя і спокій. Так і йдуть по життю поруч, слід у слід земне і небесне, життя і казка, фантастика і реальність.