Поезія борця за волю України Олега Ольжича надзвичайно лаконічна й динамічна. Здається, що філософським роздумам над проблемами буття в них немає місця. Проте, читаючи кожен твір поета, замислюєшся над його глибоким змістом, і те, що залишилось недосказаним чи завуальованим, розкривається за допомогою уяви, показуючи прірву почуттів і думок, якими переймався Олег Ольжич.
Символом такого бачення минулого за допомогою уяви є рінь (так називалась перша збірка поета і вірш, який у неї увійшов). Побачивши «суху і сіру» рінь, ліричний герой твору, зімкнувши вії, уявив минуле місцевості, де він знаходився, і вона наповнилась для нього іншим змістом:
І раптом чуєш силу вод рвучку
Та різкість вітру, що над ними віяв.
У вірші «Рінь» звучить філософська ідея відносності простору і часу. Така медитативність лірики Ольжича має приховану мету і символічний зміст. Під рінню можна розуміти знесиленого в борні за волю України вояка, що зневірився в правильності обраного шляху. Погляд в історію заставляє його розправити крила, відчути силу і порив для нових кроків, нових звершень.
Продовжує ідею відносності всього земного вірш «Галли». Переможцям, які скорили світ, «також судилося розбиться». Часо-просторові межі окреслені в поезії словами «колись і десь». Це означає, що переможці повинні задуматись над своїми діями, адже несправедливість у ставленні до інших має бути покарана.
Продовжує цю тему цикл «Незнаному воякові» (із збірки «Вежі»). У людині Ольжич бачить «нерозгадану силу». Вона, на його думку, якщо захоче,, може і не коритись наказові, ставши «сам на сам» «з своїм невблаганним сумлінням». Стояти недбало на краю «блакитної чаші безодні», ризикуючи своїм життям, — це, для Ольжича, найбільша насолода, найп’янкіший «водограй», найзаповітніша мрія.
Нічого й ніхто не може «стиснути» мрію людини, спинити її порив. Про це знову і знову пише Ольжич у вірші «Ясне мерехтіння кіна». Історія визвольних змагань знову і знову повторюється, ніби повертаються кадри кінострічки. Людина, переживши протягом історії людства безліч перевтілень, залишається «вічною й одною», адже її весь час не покидає ідея «змагання пориву». Погляд в історію, а за фахом Олег Ольжич був істориком і археологом, дає людині крила для нових злетів;
І, як у віках, вкритих пилом,
Стають до старого двобою
Твоє уродливе тіло,
Твоя незборена воля.
Отже, проаналізувавши кілька віршів Ольжича, ми виділили в них ряд надзвичайно важливих філософських проблем, замислитись над якими має і сучасна людина. Це проблема відносності простору і часу, проблема незмінності людських поривань протягом історії, проблема людської волі, висловлена словами Ольжича «захочеш — і будеш!».