Ще в ранньому дитинстві Тарас Шевченко захоплювався славним і героїчним минулим українського народу. Із розповідей старого діда Івана оживали в уяві хлопчика мужні лицарі-козаки, їхні далекі походи на ворога. Усе почуте назавжди закарбовувалося в його пам’яті.
Минули роки. Коли поет навчався в Петербурзькій Академії мистецтв, у нього виник задум створити ілюстрований альбом «Живописна Україна», який розповів би про різні події української історії. Серед малюнків Шевченка бачимо сцени, що збуджували почуття національної гордості («Дари Богданові і українському народові»), викликали думки про найтяжчі жертви, що їх поніс український народ під час боротьби з ворогами («Кара смерті над Іваном Підковою», «Петро Полуботок у Петербурзі», «Семен Палій у Сибіру»), а також відображено кару за національну зраду («Сава Чалий»).
Але не тільки з допомогою пензля прагнув славетний Кобзар розповісти про минувшину. Ніхто з поетів не оспівав «козацьку славу» так натхненно, як Тарас Шевченко. Це ми бачимо в таких віршах і поемах, як «Тарасова ніч», «Хустина», «Холодний Яр», «Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?». Запорозька вольниця, мужність приваблювали поета, і саме їх він оспівував у своїй поезії:
Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
«Іван Підкова»
Устами старого кобзаря розповідає Шевченко в поемі «Тарасова ніч» про боротьбу проти національного гніту. Відтворюючи події минулого, Шевченко називає гетьманів, які очолювали повстання народу і боролися за волю: Тря-сило, Наливайко, Павлюк. Українська минувшина протиставляється тяжкому сучасному становищу народу:
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!
Славно жило козацтво: вміло і «мед-горілку пити», і рідний край боронити, «і з турецької неволі братів визволяти». Такий героїчний похід козацтва на турецькі землі показав Тарас Шевченко в поемі «Гамалія». Гамалія — узагальнений образ козацького ватажка. Він завжди серед запорожців, завжди там, де найбільш потрібний. У Скутарі — передмісті Стамбула — він у самому пеклі бою. Під час повернення пливе останнім: «Позад завзятий Гамалія. Орел орлят мов стереже». Безмежна відвага, сміливість запорожців відображена Шевченком у яскравих і сильних образах:
Неначе птахи чорні в гаї,
Козацтво сміливо літає.
Ніхто на світі не втече!
Вогонь запеклих не пече.
Про те, що тема козацтва надихала великого Кобзаря на творчість, свідчить і поема «Іван Підкова». Підкова — історична особа, запорожець, який очолив боротьбу молдавського народу проти турецько-татарських полчищ. Саме в цьому творі Шевченко ідеалізує минуле, висловлює тугу за тим, що «було колись добре жити на тій Україні». Воскрешаючи минуле, Кобзар ставить перед собою мету з допомогою слова і пензля надихнути народ на нову боротьбу за національне визволення. У нього викликає обурення байдужість і пасивність народу, який покірно несе тяжке ярмо:
А онуки! їм байдуже —
Панам жито сіють.
Неодноразово Шевченко у своїх поезіях говорить про те, що вся українська земля вкрита могилами. Саме там, вважає поет, захована стара дідівська слава. Ніколи в народі не вмре пам’ять про славні бої за волю:
Слава не поляже.
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі…