Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Гордість і беззавітна любов до людей (Ларра і Данко в розповіді М. Горького «Стара Ізергіль»)

Гордість і беззавітна любов до людей (Ларра і Данко в розповіді М. Горького «Стара Ізергіль»)

Героями ранніх творів Горького стають люди горді, сильні, сміливі, які самостійно вступають у боротьбу з темними силами. Одно з таких творів — розповідь «Стара Изергиль».
Сюжет побудований на спогадах старої Изергиль про своє життя і розказані нею легенди про Ларре і Данко. У легенді оповідає про сміливий і красивий юнакові Данко, який любить людей більше, ніж себе, — беззавітно і усім серцем. Данко — справжній герой — мужній і безстрашний, в ім’я благородної мети — допомоги своєму народу — він здатний на подвиг. Коли охоплене страхом, знесилене довгими мандрами по непрохідному лісу плем’я вже хотіло йти до ворога і принести йому в дар свою свободу, з’явився Данко. У його очах світилися енергія і живий вогонь, народ повірив в нього і пішов за ним. Але стомлені важким шляхом, люди знову пали духом і перестали вірити Данко, і в цей переломний момент, коли озлоблений натовп став щільніше оточувати його, щоб убити, Данко вирвав серце зі своїх грудей, освітивши ним шлях до порятунку.
Образ Данко утілює в собі високий ідеал — гуманіста, особу великої духовної краси, здатну до самопожертвування заради порятунку інших людей. Цей герой, незважаючи на свою тяжку смерть, не викликає в читачі почуття жалості, тому що його подвиг вищий за подібний рід почуттів. Повага, захват, захоплення — ось що відчуває читач, представляючи у своїй уяві юнаку з полум’яним поглядом, що тримає в руці іскристе любов’ю серце.
Позитивному, піднесеному образу Данко Горький протиставляє «негативний» образ Ларры — гордівника і егоїста Ларра вважає себе обраним і на людей, що оточують його, дивиться, як на жалюгідних рабів. На питання, чому він убив дівчину, Ларра відповідає: «Хіба ви користуєтеся тільки своїм? Я бачу, що кожна людина має тільки мову, руки і ноги, а володіє він тваринами, жінками, землею… і ще багатьом».
Його логіка проста і жахлива, якби кожен став наслідувати її, то на землі незабаром залишилася б жалюгідна жменька людей, що борються за виживання і полюють один на одного. Розуміючи усю глибину неправоти Ларры, не в змозі пробачити і забути вчинений ним злочин, плем’я засуджує його на вічну самотність. Життя поза суспільством породжує в Ларре почуття невимовної туги. «У його очах, — говорить Изергиль, — було стільки туги, що можна було б отруїти нею усіх людей світу».
Гордість, на думку автора, — дивовижна риса вдачі. Вона робить раба вільним, слабкого — сильним, нікчемність перетворює на особу. Гордість не терпить нічого обивательського і «загальноприйнятого». Але гіпертрофована гордість породжує абсолютну свободу, свободу від суспільства, свободу від усіх моральних засад і принципів, яка у результаті призводить до жахливих наслідків.
Саме ця думка Горького являється ключової в розповіді старої Изергиль про Ларре, який будучи саме таким — абсолютно вільним — індивідуумом, помирає духовно для усіх (і передусім для самого себе), залишаючись жити вічно у своїй фізичній оболонці. Герой набув у безсмерті смерті. Горький нагадує про вічну істину: не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього. Ларра був приречений на самотність і істинним щастям вважав для себе смерть. Справжнє ж щастя, на думку Горького, полягає в тому, щоб віддати себе людям, як це зробив Данко.
Відмінна риса цієї розповіді — різкий контраст, протиставлення хорошого і поганого, доброго і злого, світлого і темного.
Ідейний сенс розповіді доповнюється окресленням образу повествовательницы — старої Изергиль. Її спогади про свій життєвий шлях — теж своєрідна легенда про сміливу і горду жінку. Стара Изергиль найбільше цінує свободу, вона з гордістю заявляє, що ніколи не була рабою. Изергиль із захопленням говорить про любов до подвигу: «Коли людина любить подвиги, він завжди уміє їх зробити і знайде, де це можна».
У розповіді «Стара Изергиль» Горький малює виняткові характери, звеличує гордих і сильних духом людей, для яких свобода над усе. Для нього Изергиль, Данко і Ларра, незважаючи на крайню суперечність натури першої, уявну даремність подвигу другого і нескінченну віддаленість від усього живого третього, — справжні герої, люди, що несуть у світ ідею свободи в різних її проявах.
Проте для того, щоб по-справжньому прожити життя, недостатньо «горіти», недостатньо бути вільним і гордим, таким, що відчуває і неспокійним. Треба мати головне — мета. Мета, яка виправдовувала б існування людини, тому що «ціна людини — справа його». «У житті завжди є місце подвигу». «Вперед! — вище! усе — вперед! і — вище — ось кредо справжньої Людини».