Художня своєрідність роману М. Горького «Мати»

У історії світової літератури можна знайти немало прикладів того, що новий час часто ставить художника перед необхідністю переосмислювати традиційні методи творчості. З подібною ситуацією ми стикаємося і при спробі проаналізувати художню структуру книги М. Горького «Мати».
Розпочнемо з того, що практично неможливо точно визначити жанр цього твору. Сам М. Гіркий жанр ніяк не позначив, проте можна виділити деякі риси, що характеризують книгу як роман. По-перше, в творі є присутнім розгалужений сюжет з декількома сюжетними лініями, які, втім, сконцентровані навколо одного героя (Пелагеи Нилівни), чиїм ім’ям названа книга. По-друге, в творі розглядається проблема взаємин особи і часу, дається широкий соціальний контекст. Героїв не можна назвати нерухомими, їх світосприйняття постійно міняється. По-третє, проводиться аналіз різних верств населення : слобідка, фабрика, село, місто. І нарешті, наслідуючи традицію романів XVIII століття, а також романів Н. Г. Чернишевського і Л. Н. Толстого, М. Горький виявляє в творі нового позитивного героя і уявлення про моральну норму.
Проте, на відміну від традиційного росіянина роману, в творі практично відсутній любовний сюжет, дуже скромна роль відводиться описам природи, і фінал відкритий. Як видно, твір частково нагадує роман, але не цілком відповідає класичним зразкам цього жанру.
Важливою особливістю книги є її агітаційна спрямованість, пряма орієнтація на читача. До читачів звернена мова Павла на суді, слова Нилівни на вокзалі. Саме це, як мені здається, дозволило свого часу більшовикам назвати роман «дуже своєчасною книгою».
Незважаючи на те що позиція автора по відношенню до героїв чітко визначена, сам автор в творі практично відсутній, усе дається очима Нилівни. Якщо на початку книги авторських відступів ще багато, то у кінці вони практично повністю зникають, немов кругозір героїні настільки розширюється, що коментар автора втрачає сенс («вона слухала.»., «виявилося.»., «їй було солодко бачити.».).
Горький постійно використовує в творі досвід, накопичений ранніми роками творчості. У наявності прикмети романтизму. Приміром, Павла охоплює бажання «кинути людям своє серце, засвічене вогнем мрії про правду». Чи не нагадує це історію Данко? Як і в романтичних творах, в книзі «Мати» надзвичайно розвинена символіка, яка вказує на роль конкретного персонажа і відношення до нього автора. Виникає система контрастів : світло і пітьма, прапор і стіна, Павло і судді, Рибин і поліцейські. Горький уміло використовує звук і колір. Перший звук, описаний в творі, — фабричний гудок, потім — жива, вільна людська мова, потім — втілення народної правди в пісні на першотравневій демонстрації, потім — музика Грига у виконанні Софьи. Пізніше музика Софьи стає невід’ємною частиною душі матері, з нею пов’язано духовне відродження Нилівни. І у фіналі роману ми чуємо «крик, виття, свист» — звуки, які повинні чути усе.
Колір в романі майже завжди символічний. Червоний — це колір крові, червоного прапора, обмитого кров’ю людей. Сірий — це димне повітря слобідки, її «маленькі сірі будинки», «сірі фігури» поліцейських. Горький детально виписує портрети своїх персонажів. При цьому портрет підкреслює типізацію персонажа (очі у Нилівни такі, «як у більшості жінок в слобідці»), виражає характер людини («Уся вона була м’яка, сумна, покірна»), дає посилання на минуле людини (тіло Нилівни «розбите довгою роботою і побоями чоловіка»), показує еволюцію його персонажа. Саме портрет відразу ж дає нам можливість скласти загальне враження про людину. Але по ходу розвитку сюжету портрет героя може бути доповнений. Приміром, після розмови Знахідки і Павла про Наташу Нилівна помічає, що «Андрій став нижчий ростом і ще миліше, а син, як завжди, худий, прямий і мовчазний».
Основна значима одиниця в творі — людина.
Суть персонажів розкривається в їх взаємодії один з одним. Уся книга — історія духовного розвитку людей, а тому побудована вона як би на русі. Усі сюжетні лінії присвячені опису того, який же шлях людини в революцію. Постійний мотив руху підкреслює духовне оновлення і розвиток кожної окремої особистості. Життя людей порівнюється з річкою, яка «рівно і повільно текла кудись каламутним потоком роки і роки». Дні складаються, як «східці сходів».
Цікаво простежити, як міняється художній простір твору. Дія книги починається у тісному світі слобідки, в кімнаті будинку Власовых. Потім в творі з’являються люди «з іншого світу», з міста. Після цього ми бачимо першотравневу демонстрацію, село, засідання суду. Фінал книги — це сцена на вокзалі, звідки рейки відводять людину у великий світ. Так поступово ідея твору придбаває вселенський масштаб.
І нарешті, окремо хочеться сказати про роль в творі слова. Слово у Горького афористично, воно виражає істину в найширшому сенсі. Воно стає знаряддям агітації, ораторській мові, проповіді: «А Павло, викинувши з грудей слово, в яке він звик вкладати глибокий і важливий сенс, відчув, що горло йому стискувала спазму бойової радості.». Найвищому ступеню слово, його смислове навантаження досягає під час натхненної мови Павла на суді.
Значення багатьох слів різні люди розуміють по-своєму, а тому і сенс, який вкладається в різні поняття, міняється у міру того, як міняється людина. Наприклад, сім’я для Нилівни на початку книги — це конкретно її власна сім’я. Поступове значення цього слова розширюється, і у кінці твору «сімейним» Нилівна назве появу листівок, що свідчить про те, що увесь народ для неї став однією великою сім’єю.
Отже, з усього сказаного ми можемо зробити висновок, що книга М. Горького «Мати» — твір, в якому усі художні засоби підпорядковані авторським завданням, ті ж, у свою чергу, були продиктовані духом нового часу.