Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Ідейний сенс і художня різноманітність ранніх романтичних творів М.Горького

Ідейний сенс і художня різноманітність ранніх романтичних творів М.Горького

Письменника повинно лихоманити
від хвилювання і захвату.
Р. Брэдбери

Глибина і ніжність молдавської ночі, темрява лісу, де жарким вогнем спалахнуло серце Данко, моторошні акорди стихії, що розбушувалася, де «гордо розвівається Буревісник, чорній блискавці подібний». Романтичні образи М. Горького виростають з цього союзу фарб і звуків, вони чарують, примушуючи бути там, де відбувається дія, і тим, ким хоче бачити мене моє серце. «Народжений повзати — літати не може»! — але не хочеться у відчаї складати крила, слухаючи ці слова, адже людина народжена крилатою, як Буревісник і Сокіл, сміливим, як Данко, адже «Людина — це прекрасно, це… звучить гордо»!. Як просто, але історично справедливо, актуально прозвучало: «В житті, чи знаєш ти, завжди є місце подвигам» — усі герої романтизму Горького визначаються цією думкою; одні її приймають, іншим вона не до душі. Але, можливо, Горький лише мріє про високі діяння людини, не замислюючись про те, чи відбудуться вони; бравуючи красивими метафорами і високими словами? Ні! — і це слово сказала історія: адже і блискучі по силі голоси любові до Вітчизни плеяди російських емігрантів, і «комісари в запорошених шоломах» — це прагнення людини знову набути крил в романтичному польоті. І навіть той солдат, що з узятого Берліна був етапований на Колиму, — теж здійметься над світом зла. Створеним рядком. Ненавистю до жандармів. Умінням бути людиною, коли легше перестати їм бути.
Людина гідна польоту! Ця думка наскрізь пронизує рядки, створені Горьким-романтиком. Мрія
у Горького одна — звати на подвиг! І це не фантазія, відволікаюча, як би сказав Писарев або подібний до нього, від класової боротьби. Це — реальність образу. Адже Данко цілком реальний. Він загинув, щоб жити. Жити у благородних душах людей, в піснях і легендах. Адже «вирвати з грудей своїй серце, щоб освітити людям дорогу із задушливого болота сучасності» може кожен, що вчинив сходження на вершину своєї душі. Високе, що визначило людини — творити подвиги! І навіть сила характеру гордого сина орла меркне порівняно з вогнищем всеозаряющего серця Данко. Подвиг є наслідок величезної любові до людей. І попри те, що знаходиться «обережна людина», що загасила гаряче серце, іскри його палають, вони не померкнули.
Антиподи подвижників виразніше відтісняють і загострюють проблеми добра і зла, боягузтва і героїзму, подвигу і безрозсудності. Що йде єднальною ниткою через усі твори Горьких антитеза набуває значущості в протиставленні Данко — Ларра : холодні очі, готовність принизити і убити, невгамовна гордість, бажання влади — ось що рухає Ларрой, а якщо одного разу він в пориві відчаю і вихопить серце з грудей, воно відлякає людей крижаним холодом. Аналогічно, на антитезах, будує Горький свою концепцію людини в «Пісні про Сокола» і «Пісні про Буревісника». Гордий Сокіл —, що рветься в небо, і що обивательський спокійно роздумує про непотрібність цього Вже. Буревісник —, що кидається в грозі, і «безглуздий Пінгвін», що ховається в кручах.
Згадавши про союз мистецтв, я, читаючи «Буревісник», почула в нім П’яту симфонію Бетховена. Ніщо не страшне гордому птахові: ні в’юнкі «стріли блискавок», ні гроза, що вивергає шторм зі своєї пучини. Пісні Горького — це не просто сюжетні або ліричні замальовки: вони звуть вперед, вони показують людині, що лише в русі, прагненні, подоланні гроз — життя. Уся решта — повільного вмирання. Рухом цим має бути революція, але не можна односторонньо розуміти «богостроителя», «богошукача», а потім і іммігранта Горького! Революція повинна статися в серцях, і метою її може бути тільки добро. «Божевіллю хоробрих співаємо ми пісню»! — такими відважними божевільними були і Данко, і Сокіл, і Буревісник, і Дівчина, великою любов’ю своїй Смерть, що перемогла. «Нехай ти помер! Але в пісні сміливих і сильних духом завжди ти будеш живим прикладом, закликом гордим до свободи, до світла»! Така концепція людини у Горького.
Людина творить подвиг, подвиг творить людину — саме це витікає з творів романтизму Горького. «Вони йшли все далі від нас, а ніч і фантазія одягали їх все прекрасніше» — це про дівчат з «Старої Изергиль». «Що зроблю я для людей»?! — сильніше за грім крикнув Данко.
Воістину чарівливі мовні звороти, що примушують сприймати образи як фантастичні : фантастично горді і прекрасні — або ж різко негативні. І сюди вторгається головний прийом романтизму — Горького антитеза. Сокіл — Вже, Данко — Ларра, Буревісник —буривши, Дівчина — смерть. Але і пейзажі, гіперболічні винаходи — не безплідні фантазії автора, вони примушують йти на подвиг, йти з ще більшою рішучістю. І це ідея людини Горького підкреслюється афористичністю. Велика кількість метафор, порівнянь, пейзажі, що хвилюють, гіперболізація — уся ця служить не лише створенню концепції людини, але і формуванню ідейного сенсу. І те, і інше з’єднується в точці «спонукав»: це спонукав письменника як дії, це спонукав як тема, як концепція створюваного ним героя. Через інтенсивну красу романтичних образів письменник веде людину до духовного перетворення.
Подвиг, що творить, повинен знати, що таке краса, інакше подвиг виявиться безрозсудністю. Твори
Горького запалюють наші серця великою любов’ю до людей, і були герої, що пройшли військову непогоду з книжечкою Горького в кишені гімнастерки. Людині потрібне прекрасне — інакше чи зрозуміє він своє призначення? Людині потрібний подвиг — інакше чи зрозуміє він, що серце повинне палати? Людині потрібний Сокіл — інакше він, подібно до Вужа, лежатиме, розпластавшись на тюремних нарах своєї долі…