Іван Андрійович Крилов — чудовий письменник, що зумів дати байці високий сенс і сатиричну гостроту, актуальність і багатозначність.
У байці «Вовк і ягня» він зображує Ягняти Вовком, що боїться перед важливим сановником —. І уся мова його, боязлива і підлеслива, передає його характер:
Коли світлий Вовк дозволить,
Наважуся я донесть: що нижче по струмку
Від світлості його кроків я на сто п’ю…
Кожна байка письменника по-своєму самобутня і індивідуальна. Крилов може при видимій скупості засобів створити яскравий характер, незабутній живий образ. А близькість мови Івана Андрійовича до народної мови позначилася і в тому, що письменник вставляв у свої байки прислів’я і приказки, і вони цілком зливалися із загальним тоном байки :
Заспівали молодці: хто в ліс хто по дрова
І у кого що сили стало.
У вухах у гостя затріщало…
(«Музиканти»)
Чи ось ще :
Читач, істину люблячи
Примолвлю до байки я, і те не від себе, —
Не даремно в народі говориться:
Не плюй в колодязь, згодиться
Води напитися.
(«Лев і Миша»)
Але ще чудовіше те, що власні вірші Крилова, легко запам’ятовуючись, самі стали прислів’ями, увійшли до народної мови. Таких прислів’їв і приказок з його байок залишилося в російській мові багато: «А скринечка просто відкривалася» («Скринечка»), «Ти винен вже тим, що хочеться мені їсти» («Вовк і Ягня»), «Рильце у тебе в пуху» («Лисиця і Бабак»), «Аи, Моська! Знати вона сильна, що гавкає на Слона» («Слон і Моська»), «А Васька слухає та їсть» («Кіт і Кухар») і багато-багато інших не менш чудових і виразних.
У письменника багато запозичених з творів інших байкарів сюжетів. Але зв’язок Івана Андрійовича з народною творчістю, з мовою народних казок була така тісна, що навіть ці запозичені байки не звучать як переклади. Адже яскрава, влучна, жива російська мова Крилова не могла бути запозичена ні у кого.