Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Казки М.Е. Салтикова-щедрина як політична сатира

Казки М.Е. Салтикова-щедрина як політична сатира

Салтыков-щедрин — один з найбільших сатириків світу. Усе своє життя він присвятив боротьбі за звільнення російського народу, критикуючи у своїх творах самодержавство і кріпацтво, а після реформи 1861 року — пережитки кріпака права, що залишилися в побуті і психології людей. Сатирик критикував не лише деспотизм і егоїзм тих, що пригноблюють, але і покірність гноблених, їх довготерпінню, рабську психологію. Якщо Гоголь вірив в те що його сатира допоможе виправити деякі недоліки в державному устрое Росії, то революціонер- демократ Щедрин приходить до висновку, що потрібно зруйнувати стару Русь, і закликає до цього у своїх творах. Розуміючи що революцію може вчинити тільки народ, Щедрин намагається розбудити самосвідомість народу, зве його на боротьбу. У усьому блиску розкрився талант сатирика в його казках. Цей жанр дозволяє приховати істинний сенс твори oт цензури. У казках Щедрин розкриває тему експлуатації народу, дає нищівну критику дворянам, чиновникам — усім тим, хто живе народною працею. У казці «Повість про те, як одного мужика двох генералів прогодував» Щедрин зображує двох чиновників, які потрапили на незаселений острів. Два великих чиновникові усе своє життя прослужили в реєстратурі, яку потім «за непотрібністю скасували». Потрапивши на острів генерали-дармоїди трохи не з’їли один одного. Не виявися на острові мужика нероби так і пропали б з голоду, хоча на острові була множина плодів, риби і всякої живності. Наситившись, генерали знову придбавають упевненість в собі. «Вишь, як добре генералом бути,» — говорить один з них. У цій казці Щедрин викриває паразитизм, повну нездатність людей, які давно відвикли від праці. Пізніше за Чехів в п’єсі «Вишневий сад» покаже нам Гаева, зрілої людини, якій старий лакей Фирс надіває штани. Виявися Гаев на незаселеному острові, він так само, як і генерали, помер би з голоду. Генералам не спадає на думку, що експлуатувати мужика — це ганебно і аморально, вони повністю упевнені у своєму праві, що на них повинен хтось працювати. Щедрин пише: «Повернувшись назад в Петербург генерали грошей загребли, але і мужика не забули: вислали йому чарку горілки так п’ятак срібла. Веселися мужичина». З такою ж силою Салтыков-щедрин викриває самодержавство в казці «Ведмідь на воєводстві». Лев у своє далеке воєводство посилає Топтыгиных для утихомирення «внутрішнього супостата». Під династією Топтыгиных Щедрин має на увазі придворних слуг пануючи. Три Ведмеді змінюють один одного на посту в далекому воєводстві.
Перший і другий воєводи займалися різного роду злочинами: перший Ведмідь — дрібними (чижика з’їв), другий — великими, капітальними (забрав у селян корову, коня, двох овець, «за що мужики розсердилися і убили його»).
Третій же Ведмідь не хотів кривавих злочинів, він пішов ліберальним шляхом за що мужики багато років присилали йому то корову, то коня, то свині, але в кінці кінців, увірвався терпець мужиків, і вони розправилися з воєводою. У цій розправі ясно бачаться стихійні бунти селянства проти своїх пригноблюють. Щедрин показав, що невдоволення народу обумовлене не лише свавіллям намісників, але і порочністю усієї царської системи, що дорога до щастю народу лежить через скидання монархії, тобто через революцію.
Щедрин не втомлювався викривати вади самодержавства і в інших своїх казках.
У казці «Орел-меценат» видатний письменник показав відношення верхів до мистецтву, науці і просвіті. Він робить один висновок, «що орли для просвіти не потрібні». У казці «Премудрий піскар» Щедрин висміює міщанство («жил тремтів і помирав тремтів»). Також небайдужий Салтыков і до ідеалістам- утопістам (казка «Карась-ідеаліст»). Письменник стверджує, що не словами, а рішучими діями можна досягти щасливого майбутнього, і зробити це може сам народ. Народ в казках Салтыкова-щедрина талановитий самобутній життєвою кмітливістю. Мужика робить з власного волосся невід і човен в казці про генералів. Письменник- гуманіст повний гіркоти за свій багатостраждальний народ, стверджуючи, що він своїми руками «в’є мотузок яку йому потім накинуть на шию ті, що пригноблюють». Образ коняги з казки Щедрина — символ поневоленого народу. Свій стиль Щедрин називає эзоповским, в кожній казці є присутнім підтекст, різні іносказання.
Тісно пов’язані казки Щедрина з народною творчістю: він часто вживає народні прислів’я і вирази. Літературний спадок Щедрина, як і всякого геніального письменника, належить не лише минулому, але і сьогоденню, і майбутньому.

Подобные записи