Казки М. Е. Салтикова-щедрина

М. Е. Салтыков-щедрин — один з найбільших росіян сатириків, який батожив самодержавство, кріпацтво, а після реформи 1861 року — пережитки кріпака права, укорінені в психології людей.
Творчість Щедрина пов’язано з традиціями його геніальних попередників : Пушкіна («Історія сіла Горюхина») і Гоголя («Мертві душі»). Але сатира Щедрина гостріше і беспощаднее. У усьому блиску розкрився талант Щедрина-обличителя в його казках. Казки стали своєрідним підсумком, синтезом ідейно-творчих шукань сатирика. З фольклором вони пов’язані не лише наявністю певних усно-поетичних деталей і образів, в них виражено народне світобачення. У казках Щедрин розкриває тему експлуатації, дає нищівну критику дворян, чиновників — усіх тих, хто живе народною працею.
У «Повісті про те, як один мужик двох генералів прогодував» Щедрин викриває паразитизм двох колишніх великих чиновників, що потрапили на острів. Це генерали-дармоїди, що не принесли ніякої користі державі, усе життя прослужили в реєстратурі, яку потім скасували «за непотрібністю».
Генерали ні на що не здатні, нічого не уміють робити, вважають, що «булки в тому самому вигляді народяться, як… їх ранком до кофею подають». Вони трохи не з’їдають один одного, хоча кругом маса плодів, риби, дичини. Вони померли б з голоду, якби поруч не виявилося мужика. Ніскільки не сумніваючись у своєму праві експлуатувати чужу працю, генерали зас-тавляют мужика на них працювати. І ось знову генерали ситі, до них повертається колишня самовпевненість і самовдоволення. «От як воно добре бути генералами — ніде не пропадеш»! — думають вони. У Петербурзі генерали «грошей загребли», а мужикові вислали «чарку горілки та п’ятак срібла : веселися, мужичина»!
Співчуваючи пригніченому народу, Щедрин виступає проти самодержавства і його слуг. Царя, міністрів і губернаторів висміює казка «Ведмідь на воєводстві». У ній показані троє Топтыгиных, що послідовно змінили один одного на воєводстві, куди вони були послані левом, щоб «утихомирити внутрішніх супостатів». Перші два Ведмеді займалися різного роду «злодійствами»: один — дрібними, «сороміцькими» («чижика з’їв»), інший — великими, «блискучими» (задер у кре стьянина коня, корови, свині і пари овець, але збіглися мужики і убили його). Третій Ведмідь не жадав «кровопро-литиев». Навчений досвідом історії, він діяв обережно і повів ліберальну політику. Багатьох років отримував від трудівників поросят, курей, мед, але врешті-решт увірвався терпець мужиків, і вони розправилися з «воєводою». Це вже стихійний вибух невдоволення селян проти тих, що пригноблюють. Щедрин показує, що причина лих народних — в зловживанні владою, в самому характері самодержавної системи. А це означає, що порятунок народу — в скиданні царизму. Така основна ідея казки.
У казці «Орел-меценат» Щедрин викриває діяльність самодержавства в області просвіти. Орел — цар птахів — вирішив «завести» при дворі науки і мистецтва. Проте орлові незабаром набридло розігрувати роль мецената : він знищив солов’я-поета, надів кайдани на вченого дятла і заточив його в дупло, розорив ворон. Почалися «розшуки, наслідки, судбища», настав «морок неуцтва». Письменник показав в цій казці несумісність царизму з наукою, просвітою і мистецтвом, зробив висновок, що «орли для просвіти шкідливі».
Щедрин висміює і обивателів. Цій темі присвячена казка про премудрого піскаря. Піскар усе життя думав про те, як би його не з’їла щука, тому сто років просидів він у своїй норі, чимдалі від небезпеки. Піскар «жил — тремтів і помирав — тремтів». А помираючи, подумав: чого ж ради усе життя він тремтів і ховався? Які були у нього радощі? Кого він утішив? Хто про його існування згадає? «Неправильно вважають ті, які думають, що лише ті піскарі можуть вважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять в норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше даремні піскарі. Нікому від них ні тепло, ні холодно… живуть, дарма місце займають», — звертається автор до читача.
У своїх казках Салтыков-щедрин показує, що народ талановитий. Мужик з казки про двох генералів кмітливий, у нього золоті руки: він і сильце змайструвало «з власного волосся», і «диво-корабель» побудував. Народ піддавався гніту, його життя — нескінченна важка праця, і письменникові гірко, що він своїми руками в’є мотузок, який накинули йому на шию. Щедрин закликає народ замислитися над своєю долею, об’єднатися у боротьбі за перевлаштування несправедливого світу.
Свою творчу манеру Салтыков-щедрин називав езопівською, кожна казка має підтекст, в ній діють комічні персонажі і образи-символи.
Своєрідність казок Щедрина ще і в тому, що в них реальне переплітається з фантастичним, тим самим створюючи комічний ефект. На казковому острові генерали знаходять відому реакційну газету «Московські відомості’ *. Від незвичайного острова недалеко до Петербургу, до Великої Подьяческой. У життя казкових риб і звірів письменник вводить деталі з життя людей : піскар «платня не отримує і прислугу не тримає», мріє виграти двісті тисяч.
Улюблені прийоми автора — гіпербола і гротеск. І спритність мужика, і неуцтво генералів надзвичайно перебільшені. Умілий мужик варить суп в жмені. Безглузді генерали не знають, що булки з борошна печуть. Голодний генерал проковтує орден свого приятеля.
У казках Щедрина немає випадкових подробиць і зайвих слів, а герої розкриваються в діях і словах. Письменник звертає увагу на смішні сторони зображуваного. Досить згадати, що генерали були в нічних сорочках, а на шиях у них висіло по ордену. У казках Щедрина видно зв’язок з народною творчістю («жил-был піскар», «мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не потрапило», «ні в казці сказати, ні пером описати»). Проте разом з казковими виразами ми зустрічаємо книжкові слова, зовсім нехарактерні для народних казок : «життям жертвувати», «піскар життєвий процес завершує». Відчувається алегоричний сенс творів.
У казках Щедрина відбилися і його ненависть до тих, хто живе за рахунок трудящих, і його віра в урочистість розуму і справедливості.
Казки ці — прекрасний художній пам’ятник минулої епохи. Багато образів стали прозивними, означаючи соціальні явища російської і світової дійсності.