Комедія Н.В. Гоголя «Ревізор» (1)

У критиці комедію Гоголя «Ревізор» прийнято називати кращою соціальною комедією свого часу. Створена на основі якнайглибшого проникнення в суть громадських явищ, комедія «Ревізор» зіграла важливу роль у розвитку громадської самосвідомості. Високий реалізм тісно злився в «Ревізорові» з сатирою, сатира — з втіленням соціальних ідей. Роз’яснюючи сенс «Ревізора», Гоголь вказав на роль сміху : «Мені шкода, що ніхто не помітив чесної особи, що була в моїй п’єсі… Це чесне, благородне обличчя — був сміх». Письменник ставив перед собою мету — «сміятися сильно» над тим, що «гідно осміяння загального», бо в сміху Гоголь бачив могутнє засіб дії на суспільство.
Близький друг Гоголя, Аксаков, писав, що «сучасне російське життя не дає матеріалу для комедії». На що Гоголь йому відповів: «Комізм криється скрізь…
живучи серед нього, ми його не бачимо, але… якщо художник перенесе його в мистецтво, на сцену, то ми ж самі над собою валятимемося із сміху».
Своєрідність гоголевского сміху полягає передусім в тому, що предметом для комізму обрані не шахрайства якого-небудь героя, а сама сучасне життя в її комічно потворних проявах.
У основі сюжету «Ревізора» лежить типово комедійна невідповідність:
людину приймають не за того, ким він є насправді. Але у відмінність від своїх попередників. Гоголь вирішує цю ситуацію по-новому.
Хлестаков ні за кого себе не видає. Чиновників обдурило щиросердя Хлестакова. Досвідчений шахрай чи навряд провів би городничого, який «шахраїв з шахраїв обманював». Саме ненавмисність вчинків Хлестакова збила з пантелику городничого.
У «Ревізорові» немає зовнішніх поштовхів до розвитку дії. Як ні парадоксально основним імпульсом розвитку комедії є страх чиновників. Почуття страху об’єднує місто, що роздирається внутрішніми протиріччями, в єдиний організм. Це ж почуття страху робить усіх жителів міста мало не братами. Виявляється, не спорідненість душ, не спільність інтересів, а тільки страх здатний згуртувати цих людей.
Те, що відбувається виявляло в людях їх істинну потворну і смішну особу викликало сміх над ними, над їх життям, яке було життям усієї Росії.
«Над собою смієтеся», — це адже обернено в регочучий зал для глядачів.
Гоголь сміється як над усім повітовим містом в цілому, так і над його окремими мешканцями, над їх соціальними вадами. Беззаконня казнокрадство, хабарництво, корисливі мотиви замість турботи про громадському благу — усе це показано в «Ревізорові» у вигляді тих загальновизнаних форм життя, поза якими управителі не мислять собі своє існування.
Смішне виявляється і в тій серйозності, з якою відноситься до свого справі кожен з персонажів комедії. Усі вони зайняті своєю справою як найбільшим завданням усього життя. Читачеві ж з боку видна незначність і порожнеча їх турбот. Таким чином, Гоголь наочно показує контраст метушливої зовнішньої діяльності і внутрішнього окостеніння.
«Ревізор» — комедія характерів. Гумор Гоголя психологічний. Сміючись над персонажами «Ревізора», ми, кажучи словами Гоголя, сміємося не над їх «кривим носом, а над кривою душею». Комічне у Гоголя майже цілком віддано окресленню типів. Звідси неприйняття фарсу, карикатури. Сам автор писав: «Найбільше потрібно побоюватися, щоб не впасти в карикатуру».
Так, віддаючи спішні накази до прийому ревізора, городничий плутає слова:
«Нехай кожен візьме в руки по вулиці, — біс візьми, по вулиці! — по мітлі.». Через хвилину він хоче надіти замість капелюха паперовий футляр. У записці, отриманій Ганною Андріївною від чоловіка, міститься забавна плутанина:
«Я нічого не розумію, до чого ж тут солоні огірки і ікра? » Квартальні яким городничий вказує на папірець, що лежить на підлозі, «біжать і знімають її, штовхаючи один одного похапцем». Поздоровляючи Ганну Андріївну з «зарученням» дочки, Бобчинский і Добчинский «підходять в одно час і стикаються лобами». Ось, мабуть, і усі подібні сцени і подробиці. І ми бачимо, що ці смішні «чіпляння» — швидше супутні тони до основного мотиву. Вони характеризують атмосферу поспіху, нерозберихи, страху. Комічне Гоголя, як правило, витікає з характерів героїв.
Автор, так само як і читачі, сміється також «над невідповідностями характерів людей і їх становищем в суспільстві, над невідповідністю між тим, що персонажі думають і що говорять, між поведінкою людей і їх думкою. Так, до прикладу, чиновники з дружинами, що прийшли привітати городничого і Ганни Андріївну з прекрасною партією дочки, в очі лестять, про себе ж відзиваються про городничого дуже несхвально: «Не доля, батюшка, доля- індичка; заслуги привели до того. (Убік.) Отакою (?) лізе завжди в рот щастя».
Викриваючи усе погане, Гоголь вірив в торжество справедливості, яка переможе, як тільки люди усвідомлюють згубність «поганого», а щоб усвідомили Гоголь висміює усе ганебне, нікчемне. Реалізувати це завдання йому допомагає сміх. Не той сміх, який породжується тимчасовою дратівливістю або поганим характером, не той легкий сміх, що служить для дозвільної розваги, але той, який «увесь излетает зі світлої природи людини», на дні якої ув’язнено джерело, що «вічно б’є, його».