Комедія Н.В. Гоголя «Ревізор» (2)

Епіграф п’єси «На дзеркало неча нарікати, коли пика крива» означає, що автор представляє глядачеві дзеркальне віддзеркалення дійсності, і не його провина що ця дійсність так викривлена, абсурдна.
Викривленість підкреслена афішкою до п’єси: безліч «подвійних» імен з деяким спотворенням при повторному використанні слова — Антон Антонович Лука Лукич, Бобчинский і Добчинский, Хлопов і Пошлепкина, Хлестаков.
Ідея і тема п’єси символічно виражена уві сні городничого, якому приснилися два чорні щури, які прийшли, понюхали і пішли. Пізніше в комедії Хлестаков, граючи роль начальника департаменту, скаже про чиновника для листа, себе в реальності, що ось сидить отакий щур, чиновник для листи і строчить. Хлестаков в ролі ревізора — що розрослася до незвичайних розмірів щур, як такий же величезний щур і справжній ревізор, тому що його ревізія нічого не змінить у цьому абсурдному світі. Чиновники гадають навіщо до них їде перевірка, і суддя припускає, що Росія хоче воювати і тому із столиці присилають дізнатися, чи немає у них зради, на що городничий відповідає, що нічого шукати в їх повітовому місті зраду, оскільки звідси хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш. Це — символічне позначення місця. Уся Росія — неозорі простори без всяких ознак державності, законності. На цих просторах панує свавілля, тому символ правосуддя не Феміда, а арапник, батіг, і висічена унтер-офіцерська вдова — приклад дії російського правосуддя.
Чиновники якось абсолютно відверто розмовляють про своє казнокрадство хабарах, ігноруванні службових обов’язків. Їх відвертість йде від перевернутій з ніг на голову моральності. У Біблії говориться про гріховності людини, а вони роблять висновок, що людські гріхи угодні Богові. Городничий напускається на просвітницьке розуміння про спочатку прекрасній людській природі і говорить судді, якого в цьому абсурдному світі вважають вільнодумцем і вольтерианцем, що це, мовляв, вони, вольтерианцы даремно говорять про безгрішність людини і цим гнівлять Бога. Тут усі брати і сестри в гріху, тому і приховувати-то нічого.
Цей світ абсурдний, і в комедії це підкреслено такими, наприклад, образами:
мамочка в дитинстві впустила, і від людини усе життя горілкою пахне.
Тут усе матеріально, немає нічого цікавого, тому чиновникам хочеться вирватися з нього у світ істинний, справжній. Ним здається, що Хлестаков і є представник цього справжнього світу, вони і не припускають, що чиновник з Санкт-Петербургу живе в тій же нудній і задушливій дійсності.
Белинский вважав, що метою Гоголя в «Ревізорові» було викриття повітового чиновництва, а образ Хлестакова тільки сюжетообразующий. Гоголь же багаторазово повторював, що Хлестаков — головна дійова особа, був невдоволений, як його грали і поривався зіграти сам. Белинский визнав правоту Гоголя у кінці життя в приватному листі.