Комедія Н.В. Гоголя «Ревізор» (3)

Час, коли жив і творив Н. В. Гоголь, було відмічено великими суспільно- історичними подіями. Дитячі роки письменника співпали з розгромом Наполеона у Вітчизняній війні 1812 року, виходом Росії на широку міжнародну арену. Юнацькі роки Миколи Гоголя відносяться до періоду коли декабристи будували плани революційного перевлаштування Росії, а потім відкрито виступили проти самодержавства і кріпацтва. На літературний терен Н. В. Гоголь вступив в пору жорстокою політичною реакції. Його творча діяльність розвивається в 30-40-і роки XIX століття коли правлячі круги Миколи Першого прагнули викоренити всяке вільнодумство, громадську самостійність.
Поява в 1836 році комедії «Ревізор» придбало суспільно важливе значення не лише тому, що автор критикував і висміював вади і недоліки царської Росії, але і тому, що своєю комедією письменник закликав глядачів і читачів заглянути у свою душу, замислитися про загальнолюдських цінностях. Гоголь не розділяв ідеї революційного перевлаштування суспільства, але він свято вірив в очищаючу силу сміху, вірив в торжество справедливості, яка неодмінно переможе, як тільки люди усвідомлюють усю згубність поганого. Отже, у своїй п’єсі Н. В. Гоголь ставить перед собою мета — «сміятися сильно» над усім, що «гідно осміяння загального».
У комедії «Ревізор» місцем дії автор обирає маленький провінційний містечко, від якого «хоч три роки скачи, ні до якої держави не доїдеш». Героями п’єси Н. В. Гоголь робить міських чиновників і «особи фантасмагоричне», Хлестакова. Геніальність автора дозволила йому на прикладі невеликого острівця життя розкрити ті риси і конфлікти, які характеризували громадський розвиток цілої історичної епохи. Він зумів створити художні образи величезного соціального і морального діапазону. Маленьке містечко в п’єсі зафіксувало усі характерні риси громадських стосунків того часу.
Основний конфлікт, на якому побудована комедія, полягає в глибокому протиріччі між тим, чим займаються міські чиновники, і уявленнями про громадське благо, інтересами жителів міста.
Беззаконня, казнокрадство, хабарництво — усе це зображено в «Ревізорові» не як індивідуальні вади окремих чиновників, а як загальновизнані «норми життя», поза якими можновладці не мислять свого існування. У читачів і глядачів же ні на хвилину не виникає сумніви в тому, що де- те життя проходить за іншими законами. Усі норми стосунків між людьми в місті «Ревізора» виглядають в п’єсі як повсюдні. Звідки, приміром, у чиновників така упевненість в тому, що ревізор, що приїхав з Петербургу погодиться взяти участь в обіді у городничого, не відмовиться брати явні хабарі? Та тому, що вони знають це з досвіду свого міста, а чи так вже сильно він відрізняється від столиці?
Гоголя займають не лише соціальні вади суспільства, але і його моральний, духовний стан. У «Ревізорові» автор намалював страшну картину внутрішньої роз’єднаності людей, здатних об’єднатися лише на час під впливом загального для усіх почуття страху. У житті людьми керує зарозумілість, чванливість, догоджання, прагнення зайняти більше вигідне місце, влаштуватися трохи краще. Люди втратили уявлення про справжній сенсі життя. Можна грішити, досить лише, подібно до городничого, кожне воскресіння справно відвідувати церква. Приховати істинну суть своїх дій чиновникам допомагає і фантастична брехня, яка багато в чому схожий хлестаковской. Ляпкин-Тяпкин бере хабарі борзими цуценятами і називає це «зовсім іншою справою». У лікарнях міста люди «видужують як мухи».
Поштмейстер розкриває чужі листи лише тому, що «смерть любить дізнатися що є нового на світі».
Н. В. Гоголь не випадково повністю переінакшує традиційну сценічну зав’язку і розвиток сюжету у своїй п’єсі, кажучи, що чи «не більше тепер мають електрики чин, грошовий капітал, вигідне одруження, ніж любов»?.
Істинні цінності людської натури для чиновників міста замінені уявленнями про чину. Доглядач училищ Хлопов, скромний титульний радник, відверто признається, що якщо з ним говорить хто-небудь вище чином, так у нього «і душі немає, і мова як у бруд повгрузав». Саме благоговійний страх перед «значною особою» призводить до того, що чиновники, що прекрасно розуміють усю порожнечу і дурість Хлестакова зображують щонайповнішу повагу, і не лише зображують, але і дійсно випробовують його.
Характеризуючи свою п’єсу «Ревізор» як комедію громадську, Н. В. Гоголь неодноразово підкреслював глибокий узагальнювальний зміст її образів.
Безкарне свавілля городничого, тупа виконавча Держиморды єхидна простодушність поштмейстера — усе це глибокі соціальні узагальнення.
Кожен з персонажів комедії символізує певний діапазон людських якостей, дозволяючи авторові показати, наскільки змізернів сучасна людина, наскільки не залишилося в нім уявлень про героїку і благородстві. Тим самим автор готує нас до розуміння однієї з основних ідей поеми «Мертві душі», в якій він покаже, що немає нічого страшніше за буденне, здрібніле зло.
Величезною творчою удачею письменника можна вважати і образ Хлестакова якого автор не випадково вважав головним героєм твору. Саме Хлестаков якнайповніше виразив суть епохи, в якій відсутній нормальна людська логіка, в яку про людину судять не по його душевним якостям, а по його громадському положенню. А щоб зайняти високе становище, досить лише випадку, який виведе тебе «з бруду в князи», не потрібно докладати ніяких зусиль, піклуватися про громадське благо.
Таким чином, можна стверджувати, що, вивівши в комедії узагальнені типи людей і стосунків між ними, Н. В. Гоголь зміг з величезною силою відбити в творі життя сучасної йому Росії. Що надихається ідеями високого покликання людини, письменник виступив проти усього низького, порочного і бездуховного, проти падіння громадських норм і людської моралі.
Величезне громадське значення п’єси полягає в силі її дії на глядачів, які повинні усвідомити, що усе бачене ними на сцені відбувається навколо них і в реальному житті