Є вічні шедеври образотворчого мистецтва, над якими не владний час, метушня політиків, для яких «минає славне і гучне». До таких творів належить неперевершена «Джоконда» Леонардо да Вінчі, незрівнянне втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси.
Жодна картина світу не зазнала такої кількості підробок, нападів: її заливали фарбою, намагалися пошматувати, старанно замальовували куточки вуст, щоб убити незбагненну посмішку, таємницю якої уже кілька століть даремно намагаються розгадати мистецтвознавці. Саме посмішка Джоконди і стає «героєм» новели Рея Бредбері. Восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято — досить дивним, на наш погляд, способом: ламають і трощать усе, що чудом збереглося після катастрофи.
У цих «святкових» подіях бере участь, принаймні як свідок, хлопчик Том. Саме безпосередня, безхитрісна дитина у новелі і відчуває недоліки і недоречності світу дорослих, бо сама вона — символ майбутнього, зміни поколінь.
Том стає у чергу — власті дозволили кожному бажаючому плюнути на картину Леонардо да Вінчі «Джоконда». Нам може видатися, що це абсурд, перебільшення навіть для фантаста. Та давайте згадаємо потрощені стільці у нинішніх кінотеатрах, поламані ліфти, спалені поштові скриньки. І це роблять наші ровесники, такі, як Том у новелі «Усмішка». Натовп шматує картину на клапті, втоптує у багнюку, ламає раму. Жахливе і страшне видовище. Та письменник лишає нам промінчик надії — саме до рук Тома потрапляє шматочок полотна з посмішкою Джоконди.
Є відомий вираз: «Краса врятує світ». Але для початку треба, щоб світ врятував красу. І, як нам здається, символічним є те, що до рук Тома потрапляє саме шматочок із Усмішкою, а не губами, небом чи руками Джоконди. До речі, слово «усмішка» написано з великої літери, що перетворює її на образ-символ Мистецтва, Краси, Духовності: «…Світ став, осяяний місяцем. А на його долоні лежала посмішка». Отже, ми маємо зрозуміти, що світ врятував красу. Тепер краса має врятувати світ.