Кутузов і Наполеон (по роману «Війна і мир»)

Говорячи про Бородінську битву, не можна умовчати про дві ключові постаті цієї вирішальної події в історії дев’ятнадцятого століття : Кутузові і Наполеоні.
Толстой в романі «Війна і світ» зображує цих людей діаметрально протилежними. Поведінка Кутузова іноді спантеличує читачів. Толстой показує головнокомандувача тим, що дрімають, бездіяльним. Але в цьому видно особлива мудрість цієї старої людини. Він не віддає накази, а якось особливо, по-людськи, говорить:
— Їдь, голубчик, їдь, Христос з тобою… Наполеон же діяльний, іноді метушливий. Він пише накази
отримує подарунки, снідає. У нім відчувається радісне збудження перед рішучим боєм. Йому передрікають узяття Москви : «Через три дні ви побачите Москву. Ви, вірно, не чекали побачити азіатську столицю. Ви зробите приємну подорож».
Для Кутузова і усіх російських людей на Бородінському полі вирішувалася доля: бути або не бути країні.
Для Наполеона ж — це чергова перемога,— так він думав,— яка зробить його владикою напівсвіту.
«Весь день 25 серпня,— як говорять його історики,— Наполеон провів на коні, оглядаючи місцевість, обговорюючи плани, що представляються йому його маршалами, і віддаючи особисто накази своїм генералам».
Кутузов розмовляє з князем Андрієм, вислуховує проект Денисова про організацію партизанських загонів і відповідає:
«— Добре, добре, голубчик, залишайся тут, при штабі, завтра поговоримо».
Головнокомандувач як би нехотя погоджується підписати папери:
«Він поморщився…
— Ні, вели подати, голубчик, сюди столик, я тут подивлюся.».
Кутузов слухає доповідь «тільки через те, що у нього були вуха… але очевидно було, що нічого з того, що міг сказати йому черговий генерал, не могло не лише здивувати або зацікавити його, але що він знав вперед усе, що йому скажуть.». Кутузов вважає, що в штабі мало що вирішується. Усе залежатиме від солдатів. Тому на бажання Андрія Болконского битися в полку, Кутузов відповідає:
«— Жалію, ти б мені потрібний був : але ти правий, ти правий. Нам не сюди люди потрібні. Порадників завжди багато, а людей немає… йди з Богом своєю дорогою. Я знаю, твоя дорога — це дорога честі».
Російські люди на Бородінському полі показували чудеса стійкості і героїзму. Вони розуміли, що від кожного залежить результат битви. Їх не потрібно було опікати і підштовхувати вперед. Це була їх земля, яку потрібно було врятувати і відстояти. Кутузов вірить в солдатів і офіцерів російської армії. Він плоть від плоті їх, так само мислить і відчуває, як вони, тому він знає, що французи будуть у нього «кінське м’ясо є»!. Після зустрічі з Кутузовим розумний і проникливий князь Андрій зрозумів, що головнокомандувач знає, що є щось сильніше за його волю,— це хід подій, він уміє його бачити і «зрозуміти значення». Кутузов бере на себе велику відповідальність, приймаючи рішення об здачу Москви. Він хоче зберегти армію, врятувати Росію.
Наполеон же повний марнославства, він, не замислюючись про наслідки, займає Москву… потім біжить з Росії, кинувши свою армію. Толстой показує його авантюристом, який заради особистої слави увергнув тисячі людей в смертельну небезпеку. І як логічне завершення його бездумної політики Толстой показує безславну загибель французької армії і самого Наполеона.
Кутузов же довів доручену йому справу до кінця. Після вигнання французів з Росії він помер, але в серцях усіх поколінь росіян він залишиться переможцем і визволителем Росії, її добрим генієм.