«Людина, яка була театром» (творче кредо Леся Курбаса)

Є митці особливої долі й життєвого призначення. їм судилося жити і діяти на стрижні суспільного і художнього життя, віддзеркалюючи у своїй творчості найістотніші, найсуттєвіші тенденції розвитку духовної культури. До таких належав Лесь Курбас. Він народився 25 лютого 1887 року в місті Самборі Львівської області. Син галицьких акторів Ванди і Степана Яновичів, хлопець ще в дитинстві «захворів» театром. І хоч батьки не погоджувалися з його вибором, він свідомо обрав нелегкий театральний шлях. Є такий вислів східних мудреців: «Не приведи Господи вам народитися й жи ти у часи великих змін!». Саме у такий час прийшов на українську сцену Лесь Курбас — напередодні Жовтневої революції, що спричинила кардинальний в злам історії українського театру. Митця надихали нові ідеї, він прагнув до їхнього новаторського втілення. Наступ реакції й визрівання соціального вибуху в попередні роки духовної кризи були причиною відставання національного театру від сусідніх. Тому на долю Курбаса випала важлива місія й величезна праця щодо його оновлення. Поруч з ним завжди йшли його друзі-однодумці, його мистецький колектив. На долю Курбаса випало багато випробувань. Сліпуче сяйво Курбасового таланту — і нерозуміння його естетичних звершень, захоплення його творчістю — і пересуди, суперечки… Але в історію українського театру він увійшов як відкривач незнаних мистецьких обріїв, чародій сцени, вигадник театральних образів нечуваної виразності й сили. Для мене саме цей Курбас — легенда, що живе в уяві ось уже декілька поколінь театральних митців. Саме цей Курбас викликає в моїй душі повагу й неприховану гордість за те, що його творче життя минуло в моєму улюбленому театрі — імені Т. Г. Шевченка. Будучи засновником і організатором, творчим та ідейним лідером театру «Березіль», Лесь Курбас по праву вважається рідним батьком нашого театру.