Ця тема особиста для кожного, хто обрав її. Кожен буде, звичайно, говорити про те, що дороге йому в особистості і віршах поета, тому що це все-таки «мій Маяковський», хоча не виключені й інші повороти в темі… Для мене очевидним є те, що Маяковський — поет часу, революції і подій, свідком і учасником яких він був. «Моя революція», як говорив поет, і до цього додати нічого.
Справа — у масштабі особистості Маяковського, у ладі його душі, у здатності лірика далеке робити близьким, а у всьому дуже особистому знаходити загальнолюдське:
И чувствую —
«Я»
для меня мало, —
писав поет. Я поділяю думку про поета таких визнаних авторитетів слова, як А. В. Луначарський і режисер В. Мейерхольд, який першим поставив в 1918 році «Містерію-буф» Маяковського, а в 1929-му сатиричну п’єсу «Баня», поетів Марини Цвєтаєвої і Бориса Пастернака. Мені цікаве коло людей, з якими спілкувався і працював Маяковський. Це — математик і поет Велемир Хлебников, який намагався відшукати числовий код до пізнання історичних подій, розрахувати і визначити, де що відбудеться і чим завершиться. О. Блок, що передчуває «немислимі зміни», «немислимі заколоти», соратники по футуризму брати Бурлюки й Кручених. Я поділяю думку О. М. Горького про те, що Маяковський — трагічний поет. Горький відчув це, читаючи ранні вірші поета, і рішуче відокремив Маяковського від інших футуристів, захоплених словесними експериментами. Я розумію людей, які у разі потреби знайти ємку, хльостку і виразну фразу, звертаються до віршів Маяковського.
Мені подобаються вірші Андрія Вознесенського про Маяковського «Маяковський у Парижі»:
Каково Вам, поэт, с любимой?! —
Это надо ж — рвануть судьбой,
чтобы ликом,
как Хиросимой,
отпечататься в мостовой!
Гений. Мот. Футурист с морковкой.
Льнул к мостам. Был посол Земли…
Никто не пришел
на Вашу выставку, Маяковский.
Мы бы — пришли.
Вы бы что-нибудь нам почитали,
Как фатально Вас не хватает!..
………………………………………
Я дуже ціную і відчуваю щире прагнення Маяковського зробити світ кращим, людянішим.
Я бы всех в любви моей выкупал,
да в дома обнесен океан ее!
Поет розповідає про нелегке народження нового ставлення до праці, любові до Батьківщини: «Землю, которую завоевал и полуживую кыняньчил, вовек разлюбить нельзя!»
Авторське «добре!» засновано не на порожньому молодецтві, воно вистраждане в потрясіннях і злиднях.
Усе це я ціную в ліриці поета, якій би ревізії ці почуття і думки не піддавалися сьогодні. Маяковський пишався тим, що бачив і створював. Зробіть краще і пишайтеся цим кращим! Розмову із сучасниками Маяковський продовжує у вступі до поеми «На повен голос». Маяковський відкидає поезію і життя, якщо вони байдужі і глухі до страждань людей.
…неважная честь,
чтобы этаких роз мои изваяния высились по скверам, где харакает туберкулез…
Поет цінував вірність обов’язку понад усе, хоча зі стражданнями переживав свої особисті втрати і розчарування. Я ціную громадянську і людську мужність поета.
Але мій Маяковський — у віршах про кохання:
Нежные!
Вы любовь на скрипки ложите.
Любовь на литавры дожит грубый.
А себя, как я, вывернуть не можете,
чтобы были одни сплошные губы!
Слова тверді, але таке життя… І правда про почуття… Або от ще рядки Маяковського про любов:
…мне
ни один не радостен звон,
кроме звона твоего любимого имени.
(«Лилечка!»)
Помните?
Вы говорили:
«Джек Лондон,
деньги,
любовь,
страсть»,
а я одно видел:
вы — Джоконда,
которую надо украсть!
(«Облако в штанах»)
Для Маяковського кохання сильніше за смерть.
…на цепь нацарапаю имя Лилино,
и цепь исцелую во мраке каторги.
Найсвітліша поема В. Маяковського про кохання — «Люблю!» Як урочисто звучать у ній слова про кохання!
Подъемлю торжественно стих
строкоперстый, клянусь — люблю
неизменно и верно!
У 1922 році поет присвятив кілька віршів росіянці, що жила у Франції, Т. Яковлевій, з якою познайомився, перебуваючи в Парижі. Це про неї його рядки:
Ты не думай,
щурясь просто
из-под выпрямленных дуг.
Иди сюда,
иди на перекресток
моих больших
и неуклюжих рук.
«Тільки велика, гарна любов може ще врятувати мене», — говорив поет. Але, на жаль, така любов не прийшла, а Т. Яковлева повертатися до Москви не хотіла. Через багато років харківський поет Аркадій Ривлін напише з приводу одного життєвого випадку, пов’язаного з Т. Яковлевою, поему «Квіти від Маяковського». Справа в тому, що Маяковський на гонорар, який належав йому за збірник віршів про закордон, зробив замовлення квітковій фірмі, яка протягом багатьох років (вже і поета не було в живих) надсилала Т. Яковлевій квіти зі словами: «Від Маяковського». У роки війни вони врятували їй життя…
Він був дивовижною людиною в усьому…