Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Мій улюблений герой в романі «Євгеній Онєгін» (Тетяна Ларина)

Мій улюблений герой в романі «Євгеній Онєгін» (Тетяна Ларина)

«Євгеній Онєгін» — одно з кращих творів російської літератури дев’ятнадцятого століття. У цьому романі мене уразив образ Тетяни Лариной. Чутливість, сентиментальність Тетяни, її духовна піднесеність, чистота,, здатність співпереживати і розуміти те, чого не бачать інші тягне до неї. Саме тонкий внутрішній світ робить Тетяну особливою, неповторною. Пушкін майстерно пише портрет своєї улюбленої героїні. У нім немає чіткого опису зовнішнього вигляду, та зате в усій красі відбивається її душа:

Діка, сумна, мовчазна
Як лань лісова боязлива…
Задумливість, її подруга
Від самих колискових днів
Течія сільського дозвілля
Мріями прикрашала їй.

Можна писати ще і ще, але образ Тетяни залишиться незбагненним, малоуловимим і таємничим. Душа її тісно пов’язана з природою. Пейзажі, на тлі яких протікають події, добудовують, доповнюють стани, почуття героїні, прекрасно виражаючи те, що важко описати словами. Тетяна романтична і сентиментальна… Її тягнуть романи, замінюючі їй недолік душевного спілкування, такі, що дають поживу для її розуму і уяви; уявлення про життя у Тетяни складається також під впливом романів. Для себе вона вже створила свого героя, свого ідеалу. У нього риси коханця Юлії Вольмар, Вертера, Грандисона. Він (як і сама Тетяна) неповторюваний, своєрідний, благородний, повний особливостей. Коли прийшла пора любові, цьому ідеалу судилося було утілитися в Онєгіну. Що тягне до нього Тетяну? Можливо, незалежність, несхожість на усіх, кого вона знала раніше? Важко сказати, що саме.
Поступово Онєгін, лицар в очах Тетяни, відкривається їй з іншого боку — як скептик, реаліст, не здатний любити (в той момент). Це мучить її, вона намагається зрозуміти свого кумира — і до кінця не може. Після душевного пориву, що виразився в пристрасному, романтичному листі, вона потрапляє під холодний дощ моралізаторських сентенцій Онєгіна.
Дуель перевернула життя усіх героїв роману. Євгеній, Ольга покидають село. Усе це залишає глибокий слід в душі Тетяни, її характері і долі, проте любов не згасла — вона жива, але тепер Тетяна зрозуміла, що жити одними почуттями не можна, не завжди їх потрібно проявляти відкрито. Але час летить. Тетяна вже «не дитя», і за наполяганням матері вона їде в Москву, де її умовляють вийти заміж за генерала. І Тетяна з «ніжної дівчинки» перетворюється на бездоганного, вишуканого «законодавця зал». Її гордість, благородство, витончений смак — справжні. А неприступність, байдужість і безпечність — це маска, яку вимушена носити Тетяна під тиском суворих законів світла. І хоча, не дивлячись ні на що, її почуття живуть, наповнюють їй серце, але вони заховані, замкнуті. А у душі вона залишається колишньою Таней, рветься назад: в старий будинок, в поля, ліси, у світ, де вона жила, не приховуючи своїх почуттів, де їй не потрібна була маска. Але навіть у світському оточенні вона не може стримати свої почуття до Онєгіна:

Вона його не підіймає
І, не зводячи з нього очей
Від жадібних вуст не віднімає
Бездушної руки своєї…

Та все ж, незважаючи на усю глибину своїх почуттів, коли їй «виразне усе», коли вона розділяє любов Онєгіна, Тетяна не може звільнитися від думки свого суспільства. Вона відмовляє Онєгіну. У цьому її трагедія. Трагедія усіх героїв. Вони не розуміють один одного, знаходячись під гнітом громадських забобонів.
Чому мені подобається Тетяна? Можливо, тому що ми з нею в чомусь схожі? У ній є нездоланна потреба відчувати, любити, яка зустрічається тепер все рідше і рідше. У чомусь я з нею, напевно, не згодна, але її чистота і неординарність натури, її здатність перетворюватися, її духовність мене вражають. Я багато чому від неї навчилася, пройшовши з нею увесь складний, незрозумілий, в чомусь гіркий шлях. Ми стали справжніми подругами, і мені було шкода з нею розлучатися.