Коли за ліри лабіринт
Поэты погляд упруть,
Наліво розгорнеться Інд,
Правіше піде Евфрат.
Би. Пастернак
Борис Леонідович Пастернак прожив довге творче життя. Коли сталася Жовтнева революція, він вже був поетом, що сформувався, автором книг віршів «Близнюків в хмарах», «Поверх бар’єрів», «Сестра моє — життя». Його творча біографія тягнулася до 1960 року. По суті, він жив і творив в декількох епохах. Природно, його поетична мова була залежна від часу і усі історичні зміни позначилися на формі віршів Пастернака, та і не тільки на формі. По літературній спадщині поета можна простежити, як мінявся в духовному плані його ліричний герой.
Відношення поета до нового життя добре видно по тому, як написана «Сестра моє — життя» і вірші революційного часу :
Сестра моє — життя і сьогодні в розливі
Розбилася весняним дощем про усіх,
Але люди у брелоках високо буркотливі
І ввічливо жалять, як змії у вівсі.
Ніяких символів революційного часу у віршах Пастернака немає. Він — інтелігентна людина, далека від політики, вважає, що суспільство поступає правильно, міняючи життєвий устрій. Старе життя зробило людей буркотливими, відчуженими. Революція вселяла йому надію, що кінчиться війна, що пітьма, яка обійняла Росію, зміниться світлом. Лютневу революцію Пастернак вітав словами: «Як чудово, що це море бруду починає випромінювати світло». У поетичній мові Пастернаку революційного часу переважають слова-контрасти: «бруд» і «світло», «розруха» і «зірки» і тому подібне
Сам по собі його поетична мова зовні завжди залишалася однаковою. Тобто стиль Пастернака впізнанний в усі періоди творчості. Зміни були в іншому — у виразних засобах. Коли він починав писати вірші, вихована поетами-символістами публіка спілкувалася, як тоді говорили, на «ліловій» мові. Після революції на зміну «ліловим» людям, що оточують Пастернака, прийшли нові, яким пишномовна мова символістів була чужа. Пастернак хотів, щоб його читала широка аудиторія, і йому довелося міняти свою поетичну мову. У своїх віршах свої думки він намагався виразити як можна простіше, доступніше, в них з’являються побутові вирази:
По будівництвах таскавшись з натовпом ганчірниць
І клад цей десь на будівництвах знайшовши,
Він вішає хмару бурі цегляною,
Як робу на вішалку на літо в шафу.
Відомо, що поет надалі ще прагнув ускладнити свою поетику. Наприклад, коли писав поеми «Дев’ять рот п’ятий рік» і «Лейтенант Шмидт», він робив спробу записати епос. Але він зрозумів, що епос властивіший древнім культурам і мало що говорить душі простої людини. Поет багато над цим думав і в «Другому народженні» проголосив для себе завдання:
Є в досвіді великих поетів
Риси природності тієї
Що неможливе, їх зазнавши,
Не кінчити повною німотою.
У спорідненості з усім, що є, уверясь
І знаючись в майбутньому побуті,
Не можна не впасти до кінця, як в єресь
У нечувану простоту.
І додавав до цього:
Але ми пощаджені не будемо
Коли її не втаїмо.
Вона завжди потрібніше людям
Але складне зрозуміліше ім.
Історія його подальших «простих» речей у віршах, а головне, «Доктора Живаго» підтвердила його думці. Саме те, що він просто і ясно написав про піввікову історію Росії, внесло трагізм в його останні роки життя. Навіть будучи лауреатом Нобелівської премії, Пастернак знаходився у своїй країні немов під домашнім арештом.
Отже, вивчаючи творчість Би. Л. Пастернака, я дійшов висновку, що, для того, щоб виявити еволюцію поетичної мови поета, потрібно звертатися не до його форми, а лише до внутрішнього змісту.