Народ в повісті А. С. Пушкіна «Дубровський»

Разом з персонажами з дворянського суспільства, в повісті «Дубровский» А.С.Пушкин показав ряд героїв з утискуваного дворянами стану — селян. Це не випадково. Тема знедоленості, угнетенности селян, що брали участь у Вітчизняній війні 1812 року і що отримали в ній перемогу, хвилювала поета ще на початку його творчості (вірш «Село»). Те, що селяни після закінчення війни не отримали ніякого полегшення, а швидше навпаки — їх життя стало ще нестерпніше, — викликало у автора нерозуміння, обурення і обурення.
Між тим з епізодів з селянами ми виразно уловлюємо авторську любов до них, захоплене відношення до їх самобутності, їх мудрості, відданості, вірності, духовного багатства.
Звичайно, образи селян в повісті не змальовані так повно і усебічно, як, наприклад, образ Троекурова, проте і з тих небагатьох сторінок, які Пушкін присвятив селянам, нам здається, що з цими людьми ми вже знайомі. Вся річ у тому, що не малюючи портрети селян детально, автор зумів підкреслити у кожного з них найголовніше, відмітно.
Крім того, портрети деяких персонажів повести легко домальовував нашу уяву. Це можна сказати про няню Володимира Дубровского — Єгорівну. Ця жінка здається нам до болю знайомою тому, що вона дуже схожа на іншу просту російську жінку — Арину Родіонівну, няню самого поета. Читаючи лист, який написала Єгорівна молодому Дубровскому в Петербург, виразно уловлюєш простодушність і доброту цієї жінки. Що ніколи не вчилася ніяким наукам, проте що володіє досконало російською розмовною мовою, Єгорівна бачиться нам хоч і наївною, але дуже тямущою і далеко недурною жінкою. Своїм жіночим і материнський- ским чуттям вона швидко уловила, як потрібно діяти в ситуації, що склалася. І виявилася права : ще декілька днів — і батька не побачив би такого улюбленого їм сина, а син не застав би в живих батька. Вражає в цій простій жінці і відданість, з якою вона служить своїм хазяям. Увіреного колись їй на виховання дитини Єгорівна сприймає як свого, піклується про нього так, як і про своє. Коли з паном сталася біда, вірна сім’ї Дубровских Єгорівна доглядала за своїм хазяїном не з якого, або корисливого розрахунку, а по доброті своїй і з вдячності: пан відносився до неї з повагою і по-хорошому.
Але так відносився Андрій Гаврилович, мабуть, не лише до няні свого сина, до усіх своїх селян він теж відносився по-людськи, бачив в них людей, а не бидла, як це робив Троекуров. Тільки цим можна пояснити любов і добре відношення селян до свого пана. Образу, яку наніс Троекуров Андрію Гавриловичу, селяни Дубровского сприймають як свою особисту. Смерть хазяїна наповнює кистеневских селян болем і гіркотою : «Баби голосно вили; мужики зрідка утирали сльози кулаком». Добре розуміючи, хто звів їх пана в могилу, усвідомлюючи несправедливість, яку чинив Троекуров, бачачи, на чиїй стороні чиновники, виконуючі волю деспота і себялюбца, селяни Кистеневки горять бажанням мстити. Саме тому до панського будинку вночі, з сокирою в руках, прийшов коваль Архип. Рука у Архипа не здригнулася, коли він закривав на ключ двері, за якими знаходилися ненависні чиновники. Та зате з якою жалістю спостерігає коваль за кішкою, в замішанні бігаючої по даху будинку, що горить, з яким гнівом і засудженням говорить він дітям: «Чому смеетеся, бесенята… Бога ви не боїтеся: божия тварюка гине, а ви здуру радієте». І ні хвилини більше не роздумуючи, коваль кинувся рятувати бідну тварину. Цим епізодом автор хотів показати, що несправедливість і нелюдяне відношення більшості представників панівного класу до простих селян привели до того, що в очах селян ці ті, що пригноблюють здавалися не «божими тварюками», а, швидше, породженням диявола.
Знаючи, як живеться селянам Троекурова, кистеневские селяни готові швидше померти, чим потрапити під його ярмо. Тому і пішли вони усі в ліс разом з Володимиром Дубровским, уловивши в молодому хазяїнові властиві йому благородство, сміливість і справедливість.
Але і тут Пушкін залишається вірний своїм поглядам — поліпшити життя селян найправильніше не озброєними повстаннями, а мирним шляхом — реформами. Ці його погляди втілені в завершальних словах молодого Дубровского : «Ви розбагатіли під моїм начальством, кожен з вас має вигляд, з яким безпечно може пробратися в яку-небудь віддалену губернію і там провести інше життя в чесних працях і удосталь. Але ви усі шахраї і, ймовірно, не захочете залишити ваше ремесло».