Новаторство Гоголя-драматурга (3)

У відповідь на зауваження Аксакова, що сучасне російське життя не дає матеріалу для комедії, Гоголь сказав, що це неправда, що комізм криється скрізь, що, живучи посеред нього, ми його не бачимо; але що «якщо художник перенесе його в мистецтво, на сцену, то ми самі над собою валятимемося з сміху«. Схоже, що в цій фразі і полягає загальний сенс новаторства Гоголя в драматургії: основним завданням стає перенесення комізму повсякденному життю на сцену. Як сказав в одній зі своїх статей Григорьєв «очевидне те, що нова руда відкрита великим поетом, руда аналізу повсякденній звичайній дійсності. Такий вибір предмета творчості диктував і художні засоби. П’єси Гоголя — це комедії, але комедії протиставлені класичним творам цього жанру, по-перше, по сюжету (порівняно з високою комедією), а по-друге, типи, виведені в комедіях Гоголя, протиставлені типам п’єс того часу. Замість хитромудрих коханців, незговірливих батьків на сцені з’явилися живі повсякденні національні характери. Вбивства, отруту Гоголь виганяє: в його п’єсах божевілля, загибель стають наслідком пліток, інтриг підслуховуванні. Гоголь переосмислює принцип «єдності дії» як єдність задуму і виконання його головним героєм. У п’єсах Гоголя не герой управляє сюжетом, а сюжет, що розвивається за логікою азартної гри, несе героя. Меті героя протистоїть кінцевий результат, наближення до мети виявляється видаленням від неї «на величезну відстань» («Владимир третьої міри«).Гоголь створює незвичайну для п’єси ситуацію: замість однієї особистої чи домашньої інтриги зображається життя цілого міста, що значно розширює соціальний масштаб п’єси і дозволяє здійснити мету написання п’єси: «зібрати в одну купу усе погане в Росії». Місто гранично иерархичен, усередині його зосереджено розвиток усієї комедії. Гоголь створює новаторську ситуацію, коли місто, що роздирається внутрішніми протиріччями стає здатним до цілісного життя, завдяки загальній кризі, загальній почуттю страху перед вищими силами. Гоголь охоплює усі сторони громадському життю управління, але без «адміністративних подробиць», в «загальнолюдському вигляді«. У »Театральному роз’їзді« сказано: »людське знайдеться скрізь«. У його комедії при широкій системі посадовців виведений великий діапазон духовних властивостей : від добродушної наївності поштмейстера до каверзничества Суниці. Кожен персонаж стає свого роду символом.
Але певна психологічна властивість співвідноситься з персонажем не як його головна риса, а швидше як діапазон певних душевних рухів (поштмейстер, як говорить сам Го-голота, «лише простодушний до наївності людина«, але з не менш простодушним єхидством він при читанні листа Хлестакова тричі повторює: «Городничий безглуздий, як сивий мерин»). Усе почуття героїв переводяться з штучного в сферу їх реального прояви, але при цьому людське життя береться письменником в усій її глибині. І коли Бобчинский говорить Хлестакову: «Я прошу вас покірно, як поїдете в Петербург, скажіть усім там вельможам різним:
сенаторам і адміралам, що ось, ваша ясновельможність, або превосходительство живе в такому-то місті Петро Іванович Бобчинский. Так і скажіть: живе Петро Іванович Бобчинский«. Гоголь показує в цьому проханні прагнення »зазначити своє існування у світі«, найвища мить його життя. У своїй п’єсі Гоголь намагається обмежити комічні ефекти. «Ревізор» — це комедія характерів. Ми сміємося, за словами Гоголя, не над «кривим носом»
персонажів, а «над кривою душею». Комічне в п’єсі підлеглий окресленню типів, виникає з прояву їх психологічних і соціальних властивостей. У «Театральному роз’їзді« Гоголь пише: »Так, якщо приймати зав’язку в тому сенсі, як її звичайно приймають, так її точно немає. Але, здається, вже пора перестати спиратися на цю вічну зав’язку «.». Тепер сильніше зав’язує драму прагнення дістати вигідне місце, «блиснути і затьмарити, в що б те не стало, іншого, відмітити за зневагу, за кепкування. Не чи більше тепер мають електрики чин, грошовий капітал, вигідна одруження, ніж любов? « Отже, Гоголь відмовляється від традиційного побудови п’єси. Немирович-Данченко досить чітко виразив нові принципи побудови п’єси : «найчудовіші майстри театру не могли зав’язати п’єсу інакше, як в декількох перших сценах. У «Ревізорові» ж одна фраза: «Я запросив вас, господа, для того, щоб повідомити дуже неприємну звістку: до нам їде ревізор«, — і п’єса вже розпочата. Аналогічна і розв’язка. Гоголь знаходить сценічний рух в несподіванках, які проявляються в самих характерах, у багатогранності людської душі, як би примітивна вона ні була. Зовнішні події п’єсу не рухають. Відразу задається загальна думка, ідея:
страх, який і є основою дії. Це дозволяє Гоголеві різко змінити у кінці п’єси жанр: з розкриттям обману Хлестакова комедія переходить в трагедію«.Якщо в 1832 році Гоголь пише Погодину: »Драма живе тільки на сцені. Без неї вона як душа без тіла«, то в 1842 році Гоголь подає своїй п’єсі епіграф «Неча на дзеркало нарікати, коли пика крива» явно розрахований на читача, що дало критикам привід говорити про загальну несценічності комедії. І, хоча комедія дійсно дуже важка для сценічного втілення, і сам Гоголь писав про незадоволення її постановками, комедія все-таки була розрахована саме на глядача. Принцип «четвертої стіни« дотримується, і окрім: »Чому смієтеся? Над собою смієтеся«! у зал реплік немає. Але Гоголь уперше в російській комедії малює не окремий острівець вади, в яку ось-ось може наринути доброчесність, а частина єдиного цілого. У нього фактично немає викритті, як в комедії класицизму, критичний початок п’єси в тому, що його модель міста можна розширити до загальноросійського масштабу. Широке життєве значення ситуації «Ревізора« в тому, що вона могла виникнути майже скрізь. У цьому — життєвість п’єси.