Найвідоміша з поем Байрона — «Паломництво Чайльд Гарольда». Створювалася поема не одразу. Перші дві її пісні були написані під час подорожі Байрона в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію (1809—1811). Третя пісня — на березі Женевського озера після остаточного від’їзду з Англії (1816), четверта довершена вже в Італії 1817 року.
Дві перші пісні поеми були опубліковані 29 лютого 1812 року і відразу ж завоювали серця читачів. «Одного чудового ранку я прокинувся і довідався, що я знаменитий», — згадував Байрон.
Усі чотири пісні об’єднані одним героєм. Образ Чайльд Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя, якого доти не знала література. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої частини молодого покоління епохи романтизму. Сам Байрон заявляв, що він хотів показати свого героя «таким, як він є» тепер і в даній дійсності, хоч «було б приємніше і, напевно, легше зобразити більш привабливу особу».
Хто ж такий «паломник» Чайльд Гарольд? Уже на початку поеми автор представляє свого героя:
Жил в Альбионе юноша. Свой век
Он посвящал лишь развлеченьям праздным
В безумной жажде радостей и нег…
Це нащадок давнього і колись славного роду (Чайльд — стародавнє найменування юнака шляхетного стану). Здавалося б, він мав бути задоволений життям і щасливий. Але зненацька, «у розквіті життєвого травня», він занедужав «дивною» хворобою:
Заговорило пресыщенье в нем,
Болезнь ума и сердца роковая,
И показалось мерзким все кругом:
Тюрьмою — родина, могилой — отчий дом…
Гарольд поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур, пригод — чого завгодно, аби піти від того, що йому обридло:
Наследство, дом, поместья родовые
Прелестных дам, чей смех он так любил…
Он променял на ветры и туманы,
На рокот южных волн и варварские страны.
Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма іспанського народу, змушеного вибирати між «покірністю або могилою», наповняє його тривогою, а^серце злістю. Наприкінці першої пісні — це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь уклад життя аристократичного суспільства, він не знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає. Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська література ще не знала.
Однак вже в другому розділі, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, як і раніше, «без бажань, без турбот», але вже піддається сприятливому впливу величної природи цієї країни та її народу — гордих, сміливих і вільнолюбних албанських горців. У героя дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердечна шляхетність, усе менше в ньому незадоволеності і туги. Душа мізантропа Гарольда починає ніби видужувати.
Після Албанії і Греції Гарольд повертається на батьківщину і знову занурюється у «вихор світської моди», у «товкучку зал, де суєта кипить». Його знову починає переслідувати бажання бігти від цього світу порожньої суєти й аристократичного чванства. Але зараз «ціль його… більш гідна, ніж тоді». Тепер він точно знає, що «серед пустельних гір його друзі». І він «знову бере посох пілігрима»…
З моменту виходу друком «Паломництва Чайльд Гарольда» читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон категорично заперечував проти цього, наполягаючи на тому, що герой — вигаданий. Справді, в автора і його героя дуже багато спільного, навіть у біографії. Однак духовний образ Байрона незмірно багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. Проте бажаної «лінії» між поетом та його героєм провести так і не удалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі не згадується. «В останній пісні пілігрим з’являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить тут від себе особисто», — зізнався Байрон.
Чайльд Гарольд — це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням «байронічного» героя в літературі багатьох країн Європи в епоху романтизму.