Славетна земля наша своїми дітьми, знаними далеко за її межами. У їхньому колі — велична постать князя землі Руської Ярослава Мудрого. Багато ми знаємо про діяльність цього будівничого державності: розповідають нам про нього давні літописи, мудрі науки. Та хто відкриє таємницю особистості князя, хто зможе показати його як людину, що жила, працювала, здійснювала якісь учинки? Мабуть, тільки справжнє мистецтво з його потужною зброєю — художнім образом.
Відомий український драматург-мислитель, драматург-новатор, про якого М. Рильський сказав, що «він дивиться на життя своїми очима», узявся розкрити складну суперечливість характеру великого князя. У 1944 році з’явилася прекрасна новаторська драматич на поема «Ярослав Мудрий», яка охопила всього шість років із життя князя, але ці роки були найважливішими в історії Київської Русі. Це той час, коли, як пише сам І. Кочерга, Ярослав Мудрий після довгої і запеклої боротьби з іншими князями нарешті зайнявся справами об’єднаної його силами країни. Якою ж людиною був великий князь Руської землі? Історичний образ Ярослава поєднує такі суперечливі риси, як щира любов до культури й мистецтва і честолюбство, лицарська відвага і часто малодушність, щедрість і невдячність, великодушність і підступність, — риси по-справжньому величної і трагічної водночас постаті. Письменник не ідеалізує князя: Ярослав уміє наживати собі ворогів. Помилувавши варяга-злодія Турвальда, який хотів зґвалтувати дівчину й убив її брата, він одержує ворога в особі Журейка Помститися Ярославові за смерть батька хоче Микита Добринич Та й сам князь зізнається :
…часами плутана була
Моя стезя і помацки проходу
Серед страшних шукав я перешкод,
І помилки робив я неминучі,
І сто разів зривався я із кручі…
Та всі негативні риси характеру Ярослава переважає одна — любов до Батьківщини, відданість їй за будь-яких умов. Найбільше щастя для нього — бути частиною свого народу, тому на закид Інгігерди про рабську кров відповідає:
З усіх небесних благ
Найвищим благом кров я цю вважаю,
Що є з народом вірний мій зв’язок.
Цю любов до землі свого народу передає Ярослав своїм дітям. Чи не тому так рано йде з життя Єлизавета, що над усе любить Київ, з яким розпрощалася назавжди?
Князю вдалося об’єднати роз’єднані феодальною боротьбою князівства, навести лад у державі, подарувати народу закони, звільнити від печенізького ярма, бо мудрість свою черпав він у народу:
Людей учу я страхом і книжками,
Але і сам я у людей учусь.
Бо мудр народ, і житиме віками
В трудах і битвах вихована Русь.
Високу оцінку дає князю монах Сильвестр, що славить Ярослава як мудру людину. Цінує його за прагнення дати народові мир і спокій у власному домі.
Мудрий ватажок, воєначальник, князь, у той же час — пристрасті іі книголюб, для якого книга дорожча від будь-якої кількості золота. Та не може він повністю віддатися творчій праці, бо «важке її князів на плечах брем’я».
Отже, можемо сказати, що, попри певні суперечності, з описів, характеристик іншими героями, монологів князя, його вчинків перед нами постає мудрий державний діяч, якому під силу правити однією а найбільших країн світу, захищати її і сприяти її всебічному культурному розвитку. Він — втілення розуму, енергії, волі, мудрості. Значення його діяльності в історії нашої країни безсумнівне.