Одним із яскравих представників романтизму у німецькій літературі був Е. Т. А. Гофман — талановитий митець, твори якого викликають зацікавленість і в сучасних читачів.
Народився Ернест Теодор Вільгельм Гофман 24 січня 1776 року у Кенігсберзі у родині адвоката. Він рано став сиротою й виховувався у родині свого дядька. Маючи від природи нахил до мистецтва, юнак змушений був за традицією та наполяганнями дядька обрати фах юриста. Після закінчення правознавчого факультету Гофман почав службову кар’єру юриста, що була для нього тяжким ярмом. Службові обов’язки він виконував сумлінно, а весь вільний час віддавав мистецтву. Гофман не став відомим юристом, зате залишив помітний слід у літературі, музиці, живописі, музикальній драматургії, критиці. Особливе місце у духовному світі Гофмана займала музика. Письменник писав: «Можливо, музика є таємничою мовою того далекого царства духів, дивовижні звуки якого, знаходячи відгук у нашій душі, пробуджують її та поривають до цікавішого життя». Його улюбленим композитором був Моцарт. На честь свого кумира Гофман навіть змінив своє третє ім’я на Амадей.
Але світову славу йому принесла література. Літературну діяльність Гофман почав досить пізно (у 1890 році), але вона була надзвичайно плідною. Митець писав багато і швидко. З’являються фантастичні казки й повісті («Золоте горнятко», «Лускунчик», «Володар бліх», «Королівська наречена» та ін.), роман «Еліксир диявола», оповідання «Майстер Мартін», «Наріжне вікно», сатиричні шедеври «Малюк Цахес», «Житейська філософія кота Мурра»
Помер Гофман 25 червня 1822 р. На надгробку письменника викарбувані слова: «Тут похований Е. Т. А. Гофман, що народився 24 січня 1776 р. і помер у Берліні 1822 року. Він був однаково чудовий як юрист, як поет, як музикант, як живописець». У цих словах багато іронії — іронії гіркої долі талановитої людини.
Літературна спадщина Гофмана різноманітна: романи, казки, новели, есе, критичні статті, лібрето до своїх музичних творів.
Світ Гофмана — це особливий художній світ, створений могутньою фантазією автора. Майже завжди в центрі уваги письменника — протистояння двох світів: романтичного і буденного, ілюзорного і реального. Герої Гофмана теж поділяються на два табори — філістерів і ентузіастів. Філістерів більшість, вони цілком задоволені життям і реальністю, не знають ніяких високих поривань. Вони володарі і мешканці світу реального, де цінуються життєві блага, а все інше нічого не важить.
Філістерам Гофман протиставляє ентузіастів. Вони живуть наче в іншому вимірі, світ їх набагато ширший, складніший і прекрасніший. Над ними не мають влади ті життєві блага, що хвилюють філістерів. Глибока духовність і щире відчуття краси — ось їхні визначальні риси. Але справжніми ентузіастами їх робить те, що вони стають на захист духовності, борються проти обмеженості сприйняття світу філістерами.
Найпомітніше місце у творчій спадщині Гофмана посідає повість «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер» (1819р.). Письменник так говорив про свій твір: «Малюк Цахес» — це книга, абсолютно непридатна для людей, які все сприймають всерйоз і урочисто. Проте автор уклінно просить прихильного читача, якщо той виявить щире бажання та готовність, відкинути на кілька годин серйозність і поринути в завзяту, химерну гру й витівки, може, не в міру бешкетних чародійних сил».