Поема «Чорнобильська мадонна» з’явилася у збірці «Храм сонця» у 1988 році як болісний відгук на страшну трагедію в житті не тільки України, а й усього світу — вибух па Чорнобильській атомній станції. У той час багато українських письменників не змогли пройти повз планетне лихо, але витвір Івана Федоровича Драча став найбільш популярним. Авторові вдалося всю душу викласти у вистраждані рядки:
Тяжко пишу, зболено розмірковую,
Словами гіркими наповнюю аркуш…
Та не сам митець творить поему-стогін. «Вона пише тобою, як недолугою ручкою, як нікчемним пером, як олівцем хапливим і ошалілим, покручем-олівцем». Вона — Чорнобильська мадонна — вселюдський біль і каяття, вічна пам’ять про загиблих і згадка про втрачене. Створити те, чого вимагає вона, — надлюдське завдання, та розуміє письменник, що це його обов’язок, тому й словами Мадонни, що звучать усередині, заклинає себе:
…Плачем будь, стань Голосінням,
Вирви над Прип’яттю паморозь сиву бузку посивілого і
Порідій у Рудому лісі, що від сонця рудіший
Проклятим будеш,
Родом і Плодом поганьбленим будеш, коли зламаєшся…
Витвір поетичного таланту Івана Драча дивний і неповторний. Його поема нагадує мозаїчну картину, що висвітлює найбільш важливі моменти, найбільш пекучі теми. Автор відкидає канони класичних поем, будуючи свій твір з прологу, епілогу та різноманітних за жанровими особливостями дев’ятнадцяти частин, серед яких і грізні поезії-інвективи на адресу винуватців трагедії і тих, хто зміг нажитися на чужому горі («Соловей-розбійник», «Мати й христопродавці», «Примітивний портрет складної людини»), і хвилюючі вірші-роздуми про причини трагедії («Запитання без відповіді», «Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні на стару тему: Ірод і Пілат»), і цілі балади («Хрещатицька мадонна»), і новітній міф («Солдатська мадонна», «Банкет в пору СНІДу…»), і навіть прозові уривки з листівки «Мадонна атомного віку» художника Василя Курилика. Знаходить письменник навіть місце для «чорного» гумору, пишучи про «розумну» бабу в целофані, яка взула в чоботи свою корівчину, але продовжує випасати її й пити молоко, видобуте з зараженої трави.
Кожна частина поеми має власний епіграф, який відсилає нас до того чи іншого твору, наприклад, «Марії» Т. Г. Шевченка, народної думи «Бідна вдова і три сини», «Скорбної матері» П. Тичини, «Лебедів материнства» В. Симоненка тощо. Ці твори додатково допомагають по камінчику скласти образ Чорнобильської мадонни, яка поєднала в собі Й Богородицю, й Шевченкову Катерину, що втрачає дитину і ніколи вже більше не стане матір’ю, і вселенську матір, яку «не можна вибирати».
Складна побудова поеми «Чорнобильська мадонна» дозволяє побудувати ємний і всеохопний образ Мадонни, водночас грізної, безжальної до винищувачів життя і доброї, ніжної до всього, що вижило в страшній техногенній катастрофі. Мадонна, яка несе планету в майбутнє, прагнучи врятувати її від майбутніх трагедій.