Особливості жанру казки в творчості М.Е. Салтикова-щедрина (1)

Використання жанрів народної творчості було характерною особливістю творчості багатьох росіян письменників. До них зверталися і А. С. Пушкін, і М.
Ю. Лермонтов, і Н. В. Гоголь, і Н. А. Некрасов. М. Е. Салтыков-щедрин узяв за основу одного з кращих своїх сатиричних циклів казку, самий мабуть, улюблений народом жанр. Зброєю М. Е. Салтыкова-щедрина завжди була сатира. На завершуючому етапі своєї творчості, в період з 1883 по 1886 рік, він вирішує підвести підсумок своїм роздумам про російську дійсності. У ту пору із-за існуючої строгої цензури автор не міг до кінця оголити вади суспільства, показати усю неспроможність російського управлінського апарату. Та все ж за допомогою казок «для дітей неабиякого віку» Салтыков-щедрин зміг донести до людей різку критику існуючого порядку. Цензура пропустила казки великого сатирика, не зумівши зрозуміти їх призначення, викриваючу силу, виклик існуючому порядку.
Казки М. Е. Салтыкова-щедрина різко індивідуальні і не схожі ні на які інші. Багато дослідників відмічали, що елементи традиції в них ретельно переработа-ны, а тому, увібравши в себе елементи казки народної і літературною, вони стали оригинальнейшим твором, в якому утілилося майстрове володіння сатиричними прийомами, характерне для усієї творчості письменника.
Для написання казок автор використовував такі літературні прийоми, як гротеск, гіпербола, антитеза. Важлива була і езопівська мова. Стараючись приховати від цензури істинний сенс написаного, письменник був вимушений використовувати найрізноманітніші прийоми.
Постараємося розглянути особливості жанру казки письменника на прикладі декількох його творів. У «Дикому поміщику» автор показує, до чого може опуститися багатий пан, що виявився без слуг. У цій казці застосована гіпербола. Що здається спочатку культурним людина, поміщик перетворюється на дику тварину, що живиться мухоморами. У казці «Повість про том, як один мужик двох генералів прогодував» автором використані і гіпербола і гротеск. Читач бачить покірливість мужика, його покірність беззаперечне підпорядкування двом генералам. Він навіть сам прив’язує себе на ланцюг, що зайвий раз вказує на закаба-ленность російського мужика.
Алегорична казка «Премудрий піскар». Ми бачимо життя обивателя, що боїться всього на світі. «Премудрий піскар» постійно сидить узаперті, лякаючись зайвий раз вийти на вулицю, з ким-небудь заговорити, познайомитися. Він веде життя замкнуте, нудне. Тільки перед смертю замислюється піскар про прожитому життю: «Кому він допоміг? Кого пожалів, що він взагалі зробив в житті хорошого? — Жив — тремтів і помирав — тремтів». Так і обиватель в якійсь момент усвідомлює, що нікому-то він не потрібний, ніхто його не знає і про нього не згадає.
М. Е. Салтыков-щедрин постійно прагне до вдосконалення своїй алегоричної манери, намагається зробити твори максимально доступними читачеві. А тому часто прибігає до тих художніх прийомів які характерні для народних казок. У нього можна зустріти традиційні казкові зачини, такі, як «Жил-был.»., характерні приказки, наприклад «по щучьему велінню, по моєму хотінню». Характерна і стилістика образів.
Хазяї життя у М. Е. Салтыкова-щедрина представлені в образах хижаків :
ведмедів, орлів, вовків.
Можна нічого не додавати — відношення автора до цих персонажів зрозуміле.
Проте в тому, що стосується вибору порівнянь з тваринами, письменник спирається і на традицію російської байки. Приховане соціальне значення образу може бути підкреслено, посилено безпосереднім натяком автора : кажучи про те, як Ведмідь з’їдає чижика, письменник уточнює: «…все одно, як якщо б хто крихітного гимназистика до самогубства довів». Діючі в казках тварини нерідко виявляються міцно вписані в реальне російське життя. До прикладу, зайці у М. Е. Салтыкова-щедрина вивчають статистичні таблиці видані міністерством внутрішніх справ. У самому тоні оповідання протягає якнайглибша авторська іронія, яка не щадить тих, що ні пригноблюють, ні їх жертв.
Згадаємо хоч би мужика, який «найнахабнішим чином ухилявся від роботи», але, коли знадобилося, сам звив для себе мотузок.
М. Е. Салтыкову-щедрину гірко і боляче за російську людину. Він бачить його безправ’я, але може лише дивуватися з вікового терпіння. Він співчуває інтелігенції, але розуміє, що вона далека від істинних шляхів боротьби. Він висміює обивателя, з гнівом говорить про чиновників. Фантастика і реальність в його творах тісно пов’язані, але в цілому цикл «Казки» дає нам повну і точну картину сучасної письменникові дійсності. Але не простий опис вважав своїм завданням автор. Справжня його мета — знайти шлях до сердець читачів, змусити їх замислитися про те, що відбувається навкруги і, можливо, знайти в книзі відповіді на багато питань, які ставила життя. І мені здається, що для таких цілей жанр казки підходить краще за багатьох інших.