Останній дзвінок (твір-етюд)

Легкий аромат весняних кольорів закрався в мою свідомість і змусив прокинутися. Крізь прикриті очі бачу залиту сонцем кімнату. Сонячний зайчик застиг на опуклому животі вази з соковитими жовтими кольорами. Радість заспівала у мене в грудях: останній день занять в школі, а далі — літо, насичене пригодами, неробством, жарою і фруктами. Потім знову перше вересня і навчання. Але доки настає відпочинок. Радість заповнила мій ранок. Задзвеніла кришталевими дзвіночками, забилася птахом в тісних грудях. Для когось сьогодні останній дзвінок — сумний дзвінок, сумний і безповоротний, останній юнацький крок перед стрибком в доросле життя. А я ще житиму школою, дихати її незвичайним запахом декілька років, дарувати учителям квіти в хрусткому целофані, бешкетувати на незвичайно коротких змінах.
Весело дзвенять і яскраво переливаються думки, об’ємні, як весняні хмари, що співають весняними дощами про зиму, що пішла, і що заграють з літом.