(1959)
Літературний рід: лірика.
Жанр: пісня.
Вид лірики: особиста.
Провідний мотив: материнська любов і відданість своїм дітям.
Віршовий розмір: анапест.
Тип римування: перехресне.
Літературознавці про твір. Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник вишиваний як символ життєвої дороги, на якому «росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї», на якому оживає «і дитинство, й розлука, й… материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини — образ матері. її серце сповнене безмежної любові до дитини. І цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: «незрадлива ласкава усмішка», бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; «засмучені очі», бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її в широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
У цьому творі вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, який автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своєрідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеленими лугами та солов’їними гаями.
Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, він відтворює і щем розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини (Н. Бернадська).