Побут і устої губернського міста NN (1)

«Мертві душі« — головний твір Н.В.Гоголя по глибині художніх відкриттів і узагальнень. У першому томі показана, за влучним визначенням автора, уся Русь «з одного боку». Гоголь, використовуючи свій жанр подорожі малює безліч різноманітних соціально-сатиричних картин. Автор викриває «антигероев» в усіх шарах суспільства. Це представники маєтного дворянства (Манілов, Собакевич, Ноздрев, Коробочка, Плюшкин) губернські чиновники (від губернатора до Івана Антоновича — «глека рила«), підприємець нового типу — Чичиков, дворові, слуги, селяни столичне дворянство і чиновництво.
Багато часу головний герой провів в губернському місті NN. Тому письменник детально, докладно розповів про умови життя провінційних жителів відтворив їх побут, описав їх устої. За спокійними і неначе доброзичливими замальовками ховається нещадна авторська іронія.
Побутові дрібниці і подробиці розкривають убогий внутрішній світ провінційних обивателів, потворних явищ життя, злочинної діяльності «батьків« міста.
Наприклад, запам’ятовується таке враження від міста: »Сильно била в очі жовта фарба на кам’яних будинках і скромно темніла сіра на дерев’яних«.
Автор не випадково вибирає контрастні фарби. Жовтий колір — яскравий, але позбавлений смаку. Сірий колір дерев’яних будинків підкреслює їх скромність. У цьому порівнянні проступає і думка про громадську нерівність. Соціальні контрасти посилені в описі міських вулиць : «.нескінченно широкі вулиці осяяні худим освітленням з подекуди мелькаючих вікон. Втім губернаторський будинок був так освітлений, хоч би і для балу«. Змиті вивіски на будинках свідчать про безгосподарність жителів. Значима і наступна деталь: «найчастіше ж помітно було що потемніли двоголових державних орлів, які тепер уже замінені лаконічним написом : «Питущий будинок». У цьому образі вгадується натяк на одну з головних вад, яким уражено величезна кількість людей в Росії, — пияцтво. Гоголь активно використовує у побутових описах слова, по сенсу несоединимые або протилежні: в готелю «Ті, що проїжджають отримують покійну кімнату з тарганами»; сусід — «мовчазна і спокійна людина, але надзвичайно цікавий, цікавиться знати про усі подробиці того, що проїжджає«; »широкі вулиці« осяяні »худим освітленням«. Прийом невідповідності створює ефект абсурду. Гоголь показує, як безглуздо влаштовано життя в місті, як усе пронизано фальшшю:
низинне ховається під яскравою вивіскою, вади і зловживання вправно маскуються. У цьому плані показовий опис міського саду. На самому справі він «складався з тоненьких дерев», дерева ці «були не вищі очерету«, але в газетах було сказано, що місто прикрасилося »садом що складається з тінистих, гіллястих дерев, що дають прохолоду в спекотливий день«. Так Гоголь майстерно викриває показну велич, лицемірство міських влади.
Усі обивателі звикли до такого стану речей. Їх тупість, розумова обмеженість не дозволяє усвідомити волаючу брехню. Вони теж беруть участь в моральному розкладанні сановних чиновників, оскільки добре засвоїли неписаний закон: треба ховати істину для збереження особистого спокою. Низький рівень культури міських жителів розкривається в наступній побутовій замальовці: «Подекуди просто на вулиці стояли столи з горіхами, милом і пряниками, схожими на мило«. у мешканців губернського міста відсутній смак, вони не мають почуття прекрасного, не можуть осягнути убогість побуту, що оточує їх. Їх самих можна назвати «пряниками, схожими на мило».
Чичиков обертався у світському товаристві. На губернаторській вечірці і на губернаторському балу викриваються устої чиновників і їх дружин. У зіставленні тонких і товстих відкривається зубожіння людської душі.
Авторові досить однієї риси, щоб змалювати людську долю, так як усе життя у одних зводиться до придбання, у інших — до марнотратства.
Саме ці товсті, вправно обробляючі свої справи і набиваючі скриньки, ці тонкі, тобто чиновники при великих начальниках і що спускають «на кур’єрських усе батьківське добро« — це усе »колір« губернського, та і столичного суспільства, це ті, що управляють Росією. Чиновники не обтяжують себе турботами про державні справи. Вони живуть дозвільно, увесь свій час присвячуючи званим обідам і грі в карти. Наприклад, Чичиков відправився «.на обід до поліцаймейстера, де з трьох годин після обіду засіли у віст і грали до двох годин ночі«. При оформленні купівлі кріпосних селян знадобилися свідки. «Пошліть тепер же до прокурора, — говорить Собакевич, — він людина дозвільна і, вірно, сидить удома: за нього усе робить стряпчий«. З іронією, що доходить до сарказму, автор показує рівень культури і вченості губернських чиновників. Вони були «.більш менш люди освічені : хто читав Карамзіна, хто «Московські відомості», хто навіть і зовсім нічого не читав«. Тема розмов на світських заходах — яскраве свідоцтво духовної убогості і вузького кругозору державних службовців. Вони розмовляють про коней, собак, міркують про більярдну гру і «про вироблення гарячого вина«. Часто на званих вечорах розпускають плітки про суддівських витівках і «митних наглядачах і чиновниках». Дружини чиновників зайняті плітками, інтригами, обговоренням нарядів, танцями і боротьбою за чоловіче увага.
Достоїнства Чичикова зросли в очах світла після того, як «промайнули чутки про його миллионстве«. Пані побачивши »мільйонщика« стали випробовувати особлива, «ніжна прихильність до підлості». Це теж показова характеристика устоїв. Таке відношення до грошей — нове віяння в провінції, що прийшло із столиці. Тепер обивателям губернського міста важливі не родовитість і навіть не завжди чин, а гроші. Вони прагнуть витягнути з спілкування з Чичиковым грубу практичну вигоду.
Губернаторська дочка мала нещастя сподобатися Чичикову. Усі пані світла відмітили підвищений інтерес «мільйонщика» до дівчини і організували її трую. Одна з пані недбало зачепила губернаторську дочку сукнею, а «шарфом, який пурхав навколо плечей її, розпорядилася так, що він махнув кінцем своїм її по самій особі«. До кінця балу колючими і уїдливими зауваженнями «бідна інститутка була абсолютно знищена, і вирок її вже був підписаний«.
Пересуди — ось що складає сенс життя провінційних обивателів.
Плітки, чутка зіграли рокову роль в зміні відношення суспільства до Чичикову. Приїзд в місто поміщика Коробочки, що побажала дізнатися, не чи продешевила вона, продавши мертві душі, породив найфантастичніші чутки; і пані із старанністю переносили їх з будинку у будинок. Для сатиричного ефекту автор використовує гротеск. Чутка розростається до неймовірних висновків: Чичикова оголошують фальшивомонетником, розбійником, шпигуном. Так Гоголь висміює ще одну «низинну жалюгідну пристрасть» губернських обивателів.
У поемі усе: витіюваті туалети пані, прізвища«, що »говорять, предмети побуту інтер’єр — виконує різко викривальну функцію. Наприклад, про бал автор пише: «Галопад летів в усю пропалую: почтмейстерша, капітан справник пані з блакитним пером, пані з білим пером, . чиновник з Петербургу чиновник з Москви, француз Куку, Перхуновский, Беребендовский — усе піднялося і понеслося«. У цьому описі дивує вже перше слово:
»галопад«. Воно сприймається в двох значеннях: музики і скачки коня.
Танцювальні рухи гостей нагадують скачки. Такий прийом розкриває безглуздя проведення часу.
Замальовка дозволяє зробити ширше узагальнення: усе життя губернських обивателів проходить в гонитві за порожніми розвагами, наповнена дріб’язковими турботами, низинними бажаннями. Автор засуджує це бездуховне існування. Жителі міста NN — «мертві душі». Вони хоча і існують, але у моральному відношенні давно померли.