А. А. Блок завжди говорив, що темі Батьківщини він присвячує усю свою творчість. Образ Росії є присутнім практично в усіх його творах, від самих ранніх, юнацьких, до останніх. Вітчизна для Блоку — маяк, який освітлює увесь його творчий шлях. Якщо простежити цей шлях від початку до кінця, то можна побачити Росію в усьому її різноманітті. Блок показує нам і стару Русь, і революційну Росію, охоплюючи великий період історії. Він не залишив увагою навіть таке відокремлене від нас віками подія, як Куликовська битва.
У Блоку існує цикл віршів «На полі Куликовому», де в кожному слові відчувається невідбутна любов до Батьківщини. «О, Русь моя! Дружина моя»! — так звертається до неї поет, тобто не лише як до живого, але як до найближчої істоти на світі. «На полі Куликовому» — твір, де Русь з’являється в диму і крові, понівеченій, але гордій.
Зовсім інший представляється нам країна у вірші «Русь». Це таємнича, чаклунська земля. Тут мешкають чаклуни, ворожки, біси і відьми. Це загадково, дико, страшно, але в той же час прекрасно. Проте за казковими картинами ховається сумний спосіб убогого, убогого життя. Він недоглядає лише за окремими словами: «під загравою сіл», що горять, «утле житло». А розгадка тієї таємниці, про яку вірш, в тому, що :
Живу душу вколисала
Русь, на своїх просторах ти,
І ось вона не заплямувала
Первинної чистоти.
Для того, щоб осягнути «живу душу», треба не просто спостерігати за нею, треба розділити з російським народом його життя, його долю.
У вірші «Росія» країна відкривається ще з одного боку. Цей образ буде близький кожному, хто хоч раз був в селі, їхав по розбитому путівцю. Поет всього в декількох строфах, але дуже живо передав вигляд російського села з її «розхитаними коліями» і «сірими хатами». Такі картини залишаються правдивими і по сьогоднішній день. Окрім любові до Батьківщини тут видно віра в її силу і нескрушуваність («…не пропадеш, не згинеш ти»).
Образ Росії увесь час непомітно переплітається з жіночим чином. Для Блоку Батьківщина — жінка; вона подібна до «прекрасної незнайомки», до якої поет звертається у своїх ранніх віршах. Любов до Батьківщини і любов до жінки для Блоку — поняття нероздільні і однаково значимі.
Нерідко Блоку порівнюють з Лермонтовым, Некрасовим. Багато дослідників шукають паралелі в їх творчості. Можна, звичайно, знайти немало схожості у формі віршів, але головний — їх зміст. Любов до Батьківщини, майже обожнювання її — ось що об’єднує Блоку, поета «срібного століття», з його попередниками.
А. А. Блок жив в революційний час. Він відчував грозу, що носилася в повітрі, настання Жовтня. І він пише:
Я вірю: нове століття зійде
Серед усіх нещасних поколінь.
Закономірним було виникнення поеми «Дванадцять». Блок роздумував в ній про подальшу долю Росії. Цей твір досі трактується неоднозначно. Навіть сам автор, як відомо, сумнівався в правильності вибору образів.
Блок — символіст, його поема наповнена символами. Вона розпочинається відразу з різкого контрасту: «Чорний вечір. Білий сніг». Чорний колір — зло, буря, стихійність, непередбачуваність, білий — чистота, духовність, світло. У поемі зустрічається і червоний колір. Це не лише колір прапорів і гасел, це — колір крові.
Старий світ уподібнюється шолудивому псові. Його намагаються прогнати — він бреде услід, не відстає.
Рваний ритм віршів покликаний відбити ходу революції. Рядки то рвуться вперед, то уповільнюють ритм. Це — «музика» тих днів, сама атмосфера революції.
Кульмінація поеми — поява дванадцяти апостолів в образі дванадцяти солдатів (чи навпаки?). На чолі їх — Ісус Христос. Блоку засуджували за це, він і сам коливався, але зрозумів — цей образ єдино вірний. Тут Христос виступає не як деяка релігійна фігура, надлюдина, Син Божий. Цей образ лише дозволяє поетові виправдати революцію з точки зору вищої справедливості.
«Дванадцять» — неоднозначний твір. Хтось бачив в нім «поему революції», хтось — немає. Одні засуджували без всяких обмовок, інші ж, навпаки, безапеляційно визнавали поему кращим творінням автора. Безперечне одно — Блок показав Росію в абсолютно новій іпостасі.
Поступово Батьківщина у Блоку з простачки, у якої «плат візерунковий до брів», перетворюється на країну фабричних труб і заводських стін. Поет багато роздумував про національну промисловість і бачив в ній шлях до оновлення.
Таке бачення поетом Росії. Спочатку це країна убогих сіл, розбитих доріг, чаклунів, пізніше — країна фабрик, заводів, нового світу. Країна революції.
Блок оспівував Росію як прекрасну жінку з множиною лиць. Він бачив в цьому своє покликання. Це ще один автор, що повністю присвятив свою творчість рідній країні. Його кращі рядки — про Батьківщину. Тому лірика Блоку не може потьмяніти з часом і назавжди залишиться класикою російської літератури.