У одному і другом віршах описується той же пейзаж, і в обох віршах цей пейзаж народжує глибокі роздуми у ліричного героя.
Вірш «Село» рясніє яскравими епітетами («пустинний, невидимий, блакитний, вільний»). Порівняємо їх з численними епітетами з «…Знову я відвідав.». («лісистий, непомітний, убогий, зритий, похмурий»). Метафори у вірші «Село» також говорять про особливий пафос поета («ідейні окови», «оракули віків», «ниви худі», «діви юні цвітуть»). Метафори в «…Знову я відвідав.». менш пафосны по забарвленню, але більше філософічні, ніж метафори в «Селі» («зелена сім’я», «плем’я молоде, незнайоме», «минуле мене объемлет живо»). Художні засоби, використані при написанні «Села», скажімо, більше затерті, вони тяжіють ще до классицистической традиції. Образотворчі засоби в «…Знову я відвідав.». свіжі, вони вже є як би породженням реалістичного методу А. С. Пушкіна.
Порівняємо: «Де вітрило рыбаря белет іноді» — «Пливе рибалка і тягне за собою // Убогий невід»; «Озер блакитні рівнини» — «я сидів нерухомо і дивився на озеро.».; «Млини крилаті» — «скривився млин, насилу крила //Ворочає при вітрі».
Вже по варіюванню одних і тих же образів, що з’являються в різних віршах, видно, як змінилося уявлення автора про світ.
У «Селі» багато вигуків, звернень, риторичних питань («Оракули віків, тут запитую вас»!, Чи «зійде нарешті прекрасна зоря»?). Велика кількість цих синтаксичних оборотів наближає вірш швидше до зразків ораторського мистецтва. У нім чутні відгомони віршованих віршів кінця XVIII століття. Недаремно в другій частині вірша звучить виразно викривальний пафос.
У вірші 1835 року перед нами філософський роздум. Тут лише одно вигук, але воно не служить для створення у вірші особливого пафосу.
У вірші «…Знову я відвідав.». межі фрази часто не співпадають з межею вірша. Дробивши рядок, А. С. Пушкін одночасно зберігає цілісність думки. Таким чином, віршована мова в «…Знову я відвідав.». максимально наближена до прозаїчної.
Вірш не можна прочитати без особливого розставляння пауз.
Зелена сім’я; кущі тісняться
Під покровом їх, як діти. А вдалині
Коштує похмурий їх товариш,
Як старий холостяк, і кругом його
Як і раніше усе порожньо.
У вірші «Село» фраза практично завжди співпадає з межею вірша, практично відсутні інверсії. Думки поета чотки, вони слідують один за одним в строгому порядку. Ось чому «Село» — це, швидше, мова оратора, а не філософські роздуми. Цілком ліричний пейзаж народжує у ліричного героя роздуму на громадські теми.
Безладне вкраплення чотиристопних рядків в рядки з шістьма стопами в «Селі» зайвий раз говорить про пафос вірша. Особливо багато чотиристопних рядків в другій частині вірша.
У вірші «…Знову я відвідав.». лише перша і остання строфи відрізняються розміром.
Так, думка, що знаходиться в першій строфі внаслідок того, що останній рядок розділяється між першою і другою строфами, має логічне продовження в другій строфі.
При порівнянні ритміки двох віршів виявляється, що у вірші 1835 року значно більше перихиев. У поєднанні з білим віршем вони наближають ритм вірша до прозаїчного.
Саме на прикладі цих двох віршів можна простежити рух А. С. Пушкіна як поета від романтичних традицій до реалістичного методу в ліриці.