Повість «Кайдашева сім’я» як енциклопедія народознавства (ІІ варіант)

Відомий український поет Максим Рильський любив повторювати: «Той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Це справді так, бо навіть сьогодення не можна до кінця зрозуміти, не осмисливши витоків своєї історії та культури. Підручники з історії — важливе джерело наших знань. Та крім них, є ще художня література, яка додасть цим знанням яскравості й неповторності. Особливо це стосується народознавства, з його розмаїттям національних звичаїв, багатством духовних традицій. А кращої ілюстрації до висвітлення надбань української культури, ніж повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», напевне, не існує.
Цей твір порушує важливі моральні проблеми, торкається також соціальних питань другої половини XIX століття. Але не менш важливим у повісті є побутово-етнографічний фон, без якого важко уявити і, головне, відчути епоху.
Як відомо, майже всі повісті І. Нечуя-Левицького починаються з мальовничих пейзажів. «Кайдашева сім’я» також відкривається описом села Семигори, в якому найголовніший колір — зелений, а центральне місце у тому зеленому морі відведено старим вербам. Так було і в «Миколі Джері», бо саме верба відігравала важливу ритуально-обрядову роль у житті українців.
Від опису села автор переходить до змалювання подвір’я Кайдашів. І тут бачимо елементи національного побуту. Садок з черешнями, повітка, тік, широкі ворота з хворосту… Незабаром чується тонкий гук дзвіниці — обов’язкової будівлі старого села. Так само яскраво можна уявити інтер’єр хати — з піччю і лавами попід стінами, діжею з водою в сінях, мисником, полицями, скринею. Серед цих традиційних для українського житла речей герої виконують знайому всім селянську роботу. Жінки готують їжу, мотають нитки, прядуть полотно. Чоловіча робота — на подвір’ї: Омелько стругає вісь, бо він стельмах, хлопці поправляють поди під стіжки на току. А ще згадуються жнива, возовиця, поїздки з зерном до млина і багато інших буденних справ, якими займалися наші предки. Та були в них і свята, яких теж густо у повісті. Саме вони повністю заміняють календар: час всіх подій твору визначається за народними датами. Паликопа, перша і друга пречиста, зелені свята, великий піст, церковний храм — письменник дуже добре знав український рік, чітко визначаючи, коли його герої знайомилися, коли одружувалися, коли сварилися або мирилися.
З «Кайдашевої сім’ї» ми дізнаємося про традиції, яких дотримувалися старі й молоді під час оглядин і сватання, народин і похорону тощо.
Письменник справді створив яскраву картину українського народного побуту, яка різко контрастує з її внутрішнім змістом. Адже внутрішній зміст — це людські стосунки. А вони в повісті дуже далекі від норм народної етики. Ось чому «Кайдашева сім’я» — енциклопедія української дійсності, але особлива. Бо в ній є те, що слід сприймати точно і ствердно, і те, до чого треба ставитися із запереченням, — так, як цього вимагала і вимагає здорова народна мораль.