Павлу Григоровичу Тичині довелося жити у важкі для нашої країни часи: Перша світова війна, революція, громадянська війна, становлення та втрата незалежної української держави, радянська диктатура з її забороною писати правду, висловлювати власну думку. Все це не могло не відбитися на творчості поета: змінювалися часи — змінювався характер та проблематика віршів Тичини. І якщо в ранній творчості він намагався передати настрої народу, що чекає змін на краще і готовий на подвиги заради цих змін, то вже починаючи зі збірки «Плуг» поет все більше і більше звертає увагу на настанови партії і за загальними гаслами та вихваленням діяльності Леніна й інших керівників врешті-решт втрачає свій талант.
Проте, як я думаю, обдарування поета слід визначати не за віршами, написаними на замовлення, а за поезією, що йшла від серця, де розкриваються всі почуття й переживання поета. І саме такі твори складають перші збірки Тичини, саме в них молодий поет висловив і своє захоплення тими змінами, що відбулися в суспільстві, і тривогу, чи здійсняться найзаповітніші мрії, і сум та обурення через те, що надії народу було обмануто, і засудження братовбивчої війни.
Але все-таки більшість ранніх віршів Тичини сповнені радісних очікувань, віри в національне відродження України. Про це говорить і сповнена радісних почуттів пейзажна лірика, у якій прихід весни, відновлення природи символізує відновлення країни, і гармонія музичних асоціацій ліричного героя. Часто, намагаючись передати ту заплутану ситуацію, що склалася в країні, поет вдається до образів-символів. Так, за допомогою образів сонця та вітрів Тичина говорить про поступові зміни в Україні, про ті сили, що впливали на відродження нашої країни. «Дума про трьох вітрів» є символічним відображенням політичної ситуації в Україні, де Ясне Сонечко — то людські надії на відродження країни, а вітри — різні політичні партії та угрупування, що намагалися захопити владу в країні. Та не всі вони сприяли її розвитку: Лукавий Сніговій — реакційні сили, що хотіли повернутися до старого, Безжурний Буревій — сили анархії та розбрату, що спричинили війну і принесли багато смертей, і лише Ласкавий Легіт-Теплокрил турбується про людей:
А вставайте, — каже, — люде, Сонце вам
усміхається,
Вашого плуга земля доглядається.
Я думаю, що цей твір є свідченням того, що поет добре розумів політичну ситуацію і бачив, що Україну роздирають протиборчі сили, проте ще живі події на відродження рідної землі.
Свідченням цьому є й поема «Золотий гомін», написана під враженням проголошення Центральною Радою 28 червня 1917 року незалежної України. Поет начебто повертає читачів у минуле, згадує славні княжі часи, коли земля наша була сильною та могутньою. Я думаю, що поет використав цей прийом недаремно, він поєднав два історичні періоди, коли Україна була вільною, адже, як відомо, з часів занепаду Київської Русі земля наша не знала волі, на неї постійно зазіхали всілякі загарбники.
Справжнім героєм поеми стає Київ, місто, де жив на той час поет, і яке було свідком колишньої слави української землі. Все місто, вся природа навкруги, а не тільки люди радіють звістці про незалежність:
І засміялись гори,
Зазеленіли…
І ріка мутная сповнилася сонця і блакиті —
Торкнулися струни.
Радісний, святковий настрій передає поет за допомогою образу «золотого гомону», що утворився і струнами природи, і «дзвоном Лаври і Софії». Автор бачить, що не все ще добре, ворожі сили втілені в образі чорного птаха, що «із гнилих закутків душі, із поля бою прилетів. Кряче…», ще багато калік та знедолених ходить по землі, проте є в поемі впевненість, що все зможе подолати народ, який став на шлях свого відродження:
Я — Невгасимий Огонь Прекрасний,
Одвічний Дух.
Вітай же нас ти з сонцем, голубами,
Я дужий народ! — з сонцем, голубами.
Вітай же нас рідними піснями!
Я — молодий!