Вы здесь: Главная > Шкільні твори > Проблема щастя в поемі Н. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре»

Проблема щастя в поемі Н. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре»

Після реформи 1861 року багатьох хвилювали такі питання, як чи змінилося життя народу в кращу сторону, чи став він щасливий? Відповіддю на ці питання стала поема Некрасова «Кому на Русі жити добре». Некрасов присвятив цій поемі 14 років свого життя, почав роботу над нею в 1863 році, але вона була перервана його смертю.
Головна проблема поеми — проблема щастя, і рішення її Некрасов бачив в революційній боротьбі.
Після відміни кріпака права з’явилося багато шукачів народного щастя. Одними з таких є семеро мандрівників. Вони вийшли з сіл: Заплатова, Дырявина, Разутова, Знобишина, Горелова, Неелова, Неурожайки на пошуки щасливої людини. Кожен з них знає, що ніхто з простого народу не щасливий бути не може. Та і яке це щастя у простого мужика? Ось гаразд піп, поміщик або князь. Але для цих людей щастя полягає в тому, щоб жилося їм добре, а на інших наплювати.
Піп бачить своє щастя у багатстві, спокої, честі. Він стверджує, що марно мандрівники вважають його щасливим, немає у нього ні багатства, ні спокою, ні честі :
…Йди — куди звуть!
…Закони, раніше строгі
До розкольників, смягчилися.
А з ними і попівству
Доходу мат прийшов.
Поміщик бачить своє щастя в необмеженій владі над мужиком. Качатини щасливий тим, що йому усі покоряються. Нікого з них не хвилює народне щастя, вони жаліють, що тепер мають над мужиком менше влади, чим раніше.
Для простого народу щастя полягає в тому, щоб був урожайний рік, щоб усі були здорові і ситі, про багатство навіть і не думають. Солдат вважає себе щасливим тому, що він був в двадцяти битвах і залишився живий. Стара щаслива по-своєму: у неї народилося ріпи до тисячі на невеликій гряді. Для селянина-білоруса щастя в хлебушке:
…Досхочу у Губонина
Дають житніх хлебушка,
Жую — не нажовуватиму!
З гіркотою вислуховують мандрівники цих селян, але безжально проганяють улюбленого раба князя Переметьева, який щасливий тим, що хворіє на «благородну хворобу» — подагрою, щасливий тим, що :
З французьким кращому трюфелем
Тарілки я лизав,
Напої іноземні
З чарок допивав…
Вислухавши усіх, вирішили, що марно вони горілку розливали. Щастя-то мужицьке :
Діряве з латками,
Горбате з мозолями…
Щастя-то мужицьке складається з несчастьев, а вони хваляться ним.
Серед народу є такі, як Єрмил Гирин. Його щастя полягає в допомозі народу. За усе своє життя він ні копієчки зайвою не узяв у мужика. Його поважають, люблять прості
мужики за чесність, доброту, за те, що не байдужий до мужицького горя. Дід Савелій щасливий тим, що зберіг людську гідність, Єрмил Гирин і дід Савелій гідні поваги.
Здається, щастя — це тоді, коли ти готовий заради щастя інших на усе. Так виникає в поемі образ Гриші Добросклонова, для якого щастя народу є своє власне щастя :
Не потрібно мені ні срібла,
Ні золото, а дай господь,
Щоб землякам моїм
І кожному селянинові
Жилося привільно-весело
На усій святій Русі!
Любов до бідної, хворої матері переростає в душі Гриші в любов до своєї Батьківщини — Росії. Він в п’ятнадцять років вирішив для себе, чим займатиметься усе життя, для кого житиме, чого доб’ється.
У своїй поемі Некрасов показав, що народ далеко ще від щастя, але є люди, які завжди прагнутимуть до нього і доб’ються, оскільки їх щастя — це щастя для усіх.