Його ворогом бумі вульгарність, він все .життя боровся з нею.
О. М. Горький
Антон Павлович Чехов почав свою творчість із маленьких смішних оповіданнячок. Але незабаром вони одержали в критиків і читачів високу оцінку, а пізніше були визнані шедеврами високої літератури.
Незважаючи на невеликий обсяг цих творів і смішні ситуації, вони творили про серйозні речі й змушували читачів подумати про себе і свої вчинки.
Героями розповідей були звичайні люди, часто нерозумні й вульгарні. Чехов був переконаний, що «тоді л юдина стане краще, коли ви покажете їй. яка вона є». Саме так він боровся з «вульгарністю вульгарної людини».
А що таке вульгарність?
У розповіді Антона Павловича зустрічаються люди фальшиві, дурні, чванливі, самовдоволені, самовпевнені, неосвічені, грубі, нахабні й так далі. Вульгарні люди не бачать своїх пороків, більш того, вони вважають себе нормальними й навіть хорошими людьми.
У розповіді «Хамелеон» говориться про людину, що, як і ця тваринка, швидко пристосовується до навколишнього середовища; вона, звичайно ж, міняє не кольори, а свої думки, рішення, погляди.
Оповідання просте. Базарною площею йде поліцейський наглядач у супроводі городового. Побачивши юрбу, він прямує до неї, щоб з’ясувати, з якого приводу зібралися люди. Довідавшись, що золотих справ майстра вкусив собака, він намагається з’ясувати, чий це собака. От і все!
Незважаючи на удавану простоту, оповідання було прийняте як серйозний твір, що критикує самодержавно-поліцейський режим Росії наприкінці Х!Х сторіччя.
Яким чином маленьке оповідання про звичайний, рядовий випадок перетворилося на масштабний твір?
Чехов — майстер художніх прийомів. У цій оповіді, наприклад, він використовує промовисті прізвища.
Головна дійова особа — поліцейський наглядач — носить прізвище Очумелов. Відразу ж пригадуються дієслова очуміти, чманіти, а далі — іменник чума — страшна заразна хвороба, що косила цілі міста й країни. Якою же заразною хворобою страждає поліцейський наглядач? Спробуємо розібратися у його вчинках і характері.
Він, як і належить йому за чином, хоче навести порядок. Наблизившись до юрби, він грубо, неправильно будуючи речення, кричить: «З якого це випадку тут? Чому отут? Це ти навіщо палець?»
Довідавшись, що сталося, він розвиває бурхливу «діяльність» — залякує в тій самій грубій формі людей: «Я йому покажу Кузькіну мати!.. Я покажу вам, як собак розпускати», «А ти, бовдур, олусти руку! Я ще дістануся до тебе!»
Поведінка Очумелова, як і його мова, також допомагає розібратися в його «хворобі». Він з’являється на базарній площі в новій шинелі, яку залежно від рішення Очумелов то знімає (спекотно), то одягає (холодно). Це нагадує дитячу гру: коли ведучий наближається до загаданого предмета, то учасники кричать «гаряче», а коли віддаляється — то «холодно». Ця деталь підкреслює «розумові» потуги Очумелова і його «моральні» коливання. Очумелов змінює своє рішення миттєво, майже не замислюючись. Коли хтось з юрби стверджує, що собачка генеральська, то він називає її «верткою», «цуциком», «маленькою», «ніжною твариною», а Хрюкіна — «бовдуром», «знаю вас, чортів!» «Ти ж знаний народ», «кожна свиня…»
Варто комусь із юрби засумніватися: «У генерала таких нема», Очумелов негайно ж називає собаку «іншою бродячою худобою», скаженою, «не собака, а підлість одна тільки», бродяча, «ні виду, ні вовни», можливих хазяїв обзиває «мерзотниками», а Хрюкіну радить відстоювати свої права.
Але ось уже точно відомо, що собака брата генерала. Очумелов «заливається посмішкою розчулення, говорить ласкаво: «…братик їхній приїхали? Погостювати приїхали? Скучили за братиком».
Діагноз хвороби поліцейського наглядача встановлений: грубіян, нечема, підлесник, одним словом — хамелеон, тобто підлабузничає перед вищими. А головне — заражає юрбу тим же хамелеонством. Юрба збайдужіло й швидко міняє своє ставлення до Хрюкіна й собачки, при цьому підлещуючись до Очумелова.
Золотих справ майстер теж носить промовисте прізвище — Хрюкін. Все ясно: це слово від дієслова «хрюкати», а хрюкають, як відомо, тільки свині. 1 нам зрозумілий цей персонаж, зрозуміло, що можна від нього очікувати.
У розповіді є ще одне промовисте прізвище — Жигалов. Прізвище Жигалов походить від слова «жигало», тобто той, хто підбурює інших, є ініціатором. Генерал Жигалов у оповіданні не присутній, але про нього постійно говорять, більш того, ця людина змінює настрій самого поліцейського наглядача і всієї юрби. Це прізвище також виправдовує себе.
Промовисті прізвища в оповіданні «Хамелеон» допомагають читачам побачити вульгарність і несправедливість суспільства, в якому треба підлабузнюватися до сильних, плазувати перед вищими чинами й принижувати нижчих. І це не було випадковим явищем, це було хворобою епохи.