Рання романтична творчість М. Горького

Початок 90-х років XIX століття — час важкий і невизначений. З граничною реалістичною правдивістю зображують цей період у своїх творах Чехів і Бунин, старші сучасники Горького. Сам же Горький заявляє про необхідність пошуків нових шляхів в літературі. У листі Пятницкому від 25 липня 1900 року він пише: «Завдання літератури — відображати у фарбах, в словах, в звуках, у формах те, що є в людині найкращого, красивішого, чеснішого, благороднішого. Зокрема, моє завдання — будити в людині гордість самим собою, говорити йому про те, що він в житті — найкраще, найсвятіше і що окрім нього — немає нічого гідної уваги. Світ — плід його творчості, бог — частка його розуму і серця.». Письменник розуміє, що в реальному сучасному житті людина пригнічена і безправна, а тому говорить: «Настав час романтичного.».
Дійсно, в ранніх оповіданнях Горького переважають риси романтизму. Передусім тому, що в них малюється романтична ситуація протиборства сильної людини (Данко, Ларра, Сокіл) зі світом, що оточує його, а також проблема людини як особи взагалі. Дія оповідань і легенд перенесена у фантастичні умови («Він стояв між безмежним степом і нескінченним морем»). Світ творів різко розмежований на світло і пітьму, причому ці відмінності важливі при оцінці персонажів : після Ларры залишається тінь, після Данко — іскри.
Горький використовує елементи фольклору. Він одушевляє природу («Мла осінньої ночі здригалася і полохливо озиралася, відкриваючи степ і море.».). Людина і природа часто ототожнюються і навіть можуть розмовляти (розмова Ра-гима з хвилею). Тварини і птахи, діючі в оповіданнях, стають символами (Вже і Сокіл). Використання ж жанру легенди дозволяє письменникові найчіткіше виразити свої думки і ідеї в алегоричній формі.
Горький явно віддає перевагу людям, вільним від законів суспільства. Його улюблені герої — це цигани, жебраки, злодії. Не можна сказати, що письменник ідеалізує злодіїв, але той же Челкаш з точки зору моральних якостей коштує несумірно вище за селянина. Людина, одержима мрією, Людина з великої букви набагато цікавіше для письменника. Центральна фігура ранньої романтичної творчості Горького введена в поемі «Людина». Людина покликана освітити весь світ, розплутати вузли усіх помилок, він «трагічно прекрасний». Так само зображений і Данко: «Йду, щоб згоріти як можна яскравіше і глибше освітити пітьму життя. І загибель для мене — моя нагорода». Поняття «люди» і «людина» У Горького прямо протиставляються: «Хочу, щоб кожен з людей був «Людиною»»!
Принциповий для Горького і питання про свободу людини. Тема вільної людини — головна тема його першої розповіді «Макар Чудра», а також багатьох інших творів, у тому числі «Пісні про Сокола». Поняття «свобода» для письменника пов’язано з поняттями «правда» і «подвиг». Якщо в розповіді «Макар Чудра» Горького цікавить свобода «від чого-небудь», то в «Старій Изергиль» — свобода «в ім’я». Ларра — син орла і жінки — недостатньо чоловік, щоб бути з людьми, але і недостатньо орел, щоб обійтися без людей. Його несвобода — в його себелюбстві, і тому він покараний самотністю і безсмертям, а після нього залишається тільки тінь. Данко ж, навпаки, виявляється вільнішою людиною, тому що він вільний від самого себе і живе заради інших. Вчинок Данко можна назвати подвигом, бо спонукав для Горького — це вищий ступінь свободи від любові до себе.