(1 варіант)
Багато книг на світі, усіх їх за життя мені не перечитати. Але я хочу розповісти про твір, де торкнулася проблема, що глибоко хвилює мене, — проблема війни. Борис Васильєв — один з авторів творів про Велику Вітчизняну війну. Він народився і жив в Смоленську. Але почалася війна, і він в рядах добровольців вирушає на фронт. Пройшовши війну з початку і до кінця, Васильєв виніс з фронту головні думки і ідеї своїх майбутніх творів, написаних в сімдесяті роки. Одним з творів «лейтенантської прози» є повість Бориса Васильєва «А зорі тут тихі…».
У цій повісті Васильєв описує життя і загибель п’яти девушек-зенитчиц. Що прийшли на війну із власної волі, майже не уміли стріляти, вони гинуть від рук фашистської розвідки, захищаючи себе і Батьківщини. Жінки і дівчата, зовсім юні і молоді, війна не ставить меж віку і поли, тут усе і кожен — солдат. У тилі були німці, і кожен солдат відчував свій борг перед Батьківщиною. Зупинити і знищити ворога за всяку ціну. І вони зупинять його, але ціною свого життя. Оповідання ведеться від імені коменданта роз’їзду Васкова. Уся повість побудована на його спогадах. У рамках післявоєнного часу йде оповідання про минулі жахи нелюдяної війни. І це відіграє важливу роль в ідейно-художньому сприйнятті повісті. Ця повість написана людиною, що побувала і пройшла усю війну, тому уся вона написана правдоподібно і захоплююче, з яскравим виділенням усіх жахів війни. Свою повість автор присвячує моральній проблемі формування і перетворення характеру і психіки особи в умовах війни. Наболіла тема війни, несправедливої і жорстокої, поведінка різних людей в її умовах показана на прикладі героїв повісті. У кожного з них своє відношення до війни, свої мотиви боротьби з фашистами, окрім основних, і усі вони різні люди. І саме цим солдатам, молодим дівчаткам, належить проявити себе в умовах війни; комусь уперше, а комусь і немає. Не усі дівчата проявляють героїзм і мужність, не усі залишаються твердими і стійкими після першого бою, але усі дівчата гинуть. Тільки старшина Басків залишається в живих і доводить виконання наказу до кінця.
Тема війни актуальна у будь-який час, тому що там гинуть люди. І автор за допомогою свого таланту і майстерності зміг довести ще раз її актуальність. Усі тяготи, несправедливості і жорстокості автор описує з неповторною простотою і стислістю. Але це не шкодить сприйняттю повісті. Сцени з життя дівчат місткі і короткі, але дають повне уявлення про кожну героїню, У своїх героях автор показує різні типи людей, їх поведінку, і це у Васильєва, на мій погляд, виходить особливо добре. Васильєв не просто письменник, а письменник-психолог. І цьому він вчився не по книжках, а саме життя, точніше, війна навчила і допомогла розуміти психологію людей.
Прочитавши твір Бориса Васильєва, мені здається, кожен не раз ще замислиться про війну з її безглуздям і наслідками. Цей твір повинен залишити незабутнє враження у сучасного покоління, щоб кожен замислився про те, щоб війна не повторилася. Після прочитання «А зорі тут тихі…» мені здалося, що я сама разом з дівчатами побувала у бойових умовах, бачила ворога і загибелі зенитчиц. Це ще раз підкреслює майстерність письменника. На мій погляд, твір написаний цікаво і переконливо, усе правдиво і природно. Кожна деталь, починаючи з опису роз’їзду, лісу, доріг і закінчуючи героями і сценами їх загибелі, важлива для єдиного, цілого сприйняття повісті. І Борис Васильєв, мені здається, ніде не перебільшив.
Я не можу сказати, що ця книга моя найулюбленіша. Одну, найулюбленішу книгу дуже важко виділити з різноманіття книг. Я вважаю, що твір написаний на високому рівні, просто і доступно для будь-якого читача. У наш неспокійний час такі твори просто потрібні, тому мені і хотілося розповісти про одне з них. Саме майстерність таких письменників, як Васильєв, розкриває і підкреслює нелюдяність війни. І мені здається, що такі твори, як повість «А зорі тут тихі…»актуальні і звучать як застереження нам.