Вікторія Токарєва народилася в Ленінграді. Закінчила Ленінградське училище по класі фортепіано. Потім переїхала в Москву, де вчилася в Державному інституті кінематографії на сценарному факультеті. Автор багатьох книг: «Про те, чого не були», «Літаючі камені», «Корида» і інші
«У Вікторії Токарєвої немає поганих розповідей. У неї є тільки гарні, дуже гарні й блискучі…» — так писав Юрій Нагибін про її першу книгу. Друкувалася Токарєва рідко — раз у п’ять років. Під час «застою» багато працювала вкино.
Наступив 1984 рік. Прийшов Горбачов, і гримнула перебудова. Хто був ніким, той став всім, і навпаки. Письменники втрачають свій соціальний статус. «Літературні генерали розводять на дачах огірки, а їхньої дружини продають їх на місцевому базарчике. Літературний ринок заповнюють другорядні детективи й перекази мильних опер. Здавалося б, нікому не потрібна Токарєва. Але немає. Її як і раніше друкують, видають — тепер уже в усьому світі. Тепер по трьох книги в рік. Виявляється, гумор і доброта потрібні всім і за всіх часів. Читати Токарєву я початку давно, але почувати (а саме це дуже важливо), напевно, недавно, адже тема її добутків — життя
Великий інтерес, на мій погляд, представляє розповідь «Римські канікули», але аж ніяк не тому, що це єдине вартої уваги й обговорення утвір Токарєвій. Головна героїня цієї розповіді — сама Вікторія Токарєва (що вже дуже цікаво), а римські канікули — дійсний епізод її життя. Сюжет цілком простій, але в той же час він казковий. Один раз у будинку Вікторії лунає міжміський телефонний дзвінок, і адвокат знаменитого Федерико Феллини запрошує її від імені великого режисера в Рим… Здавалося б, цікаво, так, загалом, немає нічого особливого (що в житті не трапляється!). Саме цікаве не це. Вікторія Токарєва не була б Вікторією Токарєвої, якщо б не показала характер Людини, кожної Людини, що є в. розповіді. Я думаю, влучно, коротко, усього декількома словами (стислість — сестра таланта) показати всю людську суть — головне покликання Токарєвій. Вона може охарактеризувати людини по дрібних деталях зовнішності й манері розмови. От хоча б один епізод, що підтверджує це. Через місяць після дзвінка Вікторія відправилася на дачу, де відбувалася знаменна подія — будувався забір. Будівництвом займалися два шабашники: Гоша й Леша. «V обох на руці татуювання: дівчина із хвилястими волоссями. У Гоши — у повний ріст, без купальника. А в Леши — тільки портрет, великий план. Леша взагалі більше романтичен, все називає уменьшительно: «грошика», «горілочка».
А яке в Токарєвої почуття гумору! Згадаємо дзвінок. Отож, Вікторія підняла трубку. Чоловічий голос привітався по — французькому. Це було до речі, тому що французький вона вчила в школі: «могла привітатися, попрощатися, сказати «я тебе люблю» і порахувати до п’яти». Вікторії й адвокатові доводилося переборювати язикові перешкоди, тому вони майже подружилися. Багато хто з нас могли б подумати в такій ситуації: «Кошмар! Адже це адвокат самого Феллини, а я не можу ні слова сказати». Однак Токарєва бачить світлу сторону, добро. Вона непоправний оптиміст. І це ще не раз з’явиться врассказе.
Отже, головне трапилося. Вікторія в Римі, незважаючи на те що квиток їй удалося одержати в самий останній момент в іноземній комісії. Феллини запросив Вікторію, тому що збирався робити фільм про Росію. Один талановитий видавець порадив йому запросити Токарєву. Скажете, що цей збіг, випадковість? Може бути. «Але випадковості — це мова бога», — говорить Токарєва
Розповідь була написана саме в часи початку перебудови. В «Римських канікулах» відбилися прикмети часу. Крім відношення до Людини, у розповіді яскраво відбита цивільна позиція письменника, її відношення Кродине.
Італія. Рим. Вікторія насолоджується красою й життям вільних людей, а в думках і душі — біль за свою країну, за співвітчизників. Адже в нас не так. Але нічого. Рано або пізно й у нас усе буде добре. Так вона й говорить Феллини при зустрічі. От він, оптимізм. Таке життя, що багато хто сприймають як випробування, Токарєва сприймає як благо
Вийшло так, що нічого поганого про Вікторію Токарєвої я так і не сказала. Хоча є, по — моєму, одні труднощі: про твори Токарєвої дуже важко писати й говорити, адже тут головне — інтуїція. «У творчості важлива інтуїція», — пише сама Токарєва. Важливі асоціації. В «Римських канікулах» є «маленькі відступи, — це асоціації Вікторії Токарєвій з якоюсь конкретною ситуацією. Це допомагає довідатися про неї ще більше.
Для Токарєвої дуже важливі люди й відносини людей, а це часом дуже важко описати словами