Рецензія на твір В. П. Астафьева «Цар-риба» (1)

Кожен письменник у будь-якому своєму творі зачіпає тему природи. Це може бути простий опис місця подій цього твору, що розгортаються, або вираження почуттів героя, але завжди автор показує і свою позицію, своє відношення до природи. Зазвичай тут бувають дві точки зору : деякі вважають, що людина — творець і він повинен підкорити усе живе, таке, що мешкає на землі; інші, навпаки, доводять, що природа — це храм, кожна людина зобов’язана підкорятися її законам. Кожен письменник наполягає на своєму і частенько відмовляється зрозуміти і осмислити позицію, протилежну до своєї. Астафьев у своєму творі «Цар-риба» намагається розібратися в цій проблемі і знайти відповідь на це важливе для усіх питання: що є природа: храм або раба людини?
Головний герой цього оповідання в оповіданнях Игнатьич — рибалка. Усе своє життя він ловив рибу і уміє робити це якнайкраще. Жодна риба ні в одному місці річки, навіть в самому видаленому і незаселеному, не зможе піти з його мереж. Він підкорив річку. Тут він цар, цар природи. І веде він себе як цар: він акуратний, усі свої справи доводить до кінця. Але як же він розпоряджається багатством, увіреним йому? Игнатьич ловить рибу. Але для чого вона йому в таких великих кількостях? Його сім’я досить забезпечена, щоб прожити і прогодуватися і без цієї «наживи». Спійману рибу він не продає. А щоб займатися ловом, йому доводиться ховатися від рибнагляду, адже це заняття вважається браконьєрством. Що ж рухає ним? І тут ми бачимо нашого царя природи з іншого боку. Усіма його вчинками керує жадність. Окрім нього, в селищі багато хороших рибалк, і між ними йде неоголошене змагання. Якщо твої мережі принесуть більше риби, то ти кращий. І через це егоїстичне бажання люди винищують рибу, тобто поступово гублять природу, розтрачують єдине цінне, що є на землі. Але навіщо природі такий цар, який не цінує те багатство, яким володіє? Невже вона підкориться і не повалить його? Тоді з’являється цар-риба, цариця річок, послана для боротьби з царем природи.
Кожен рибалка мріє упіймати царь-рыбу, адже вона — це знак зверху. Повір’я свідчить: якщо упіймаєш царь-рыбу, відпусти її і нікому не розповідай про неї. Ця риба символізує особливість людини, що упіймала її, його перевагу над іншими. Що ж відбувається з Игнатьичем при зустрічі з цим посланцем природи? У нім протиборствують два почуття: з одного боку, прагнення витягнути царь-рыбу, щоб потім усе селище дізналося про його майстерність, з іншого боку, забобонний страх і бажання відпустити рибу, щоб позбавитися від цього непосильного для нього вантажу. Але все таки перше почуття перемагає: жадність бере гору над совістю. Игнатьич приймає рішення щоб то не було витягнути цю рибу і уславитися кращим рибалкою в усій окрузі. Він смутно розуміє, що одному йому не впоратися, але він пригнічує в собі думки про те, що можна було б покликати на допомогу брата, адже тоді доведеться розділити з ним і здобич, і славу. І жадність губить його. Игнатьич опиняється у воді наодинці з «рибиною». Поранені, цар природи і цариця річок зустрічаються в рівному бою із стихією. Тепер цар природи вже не управляє ситуацією, природа підкорює його, і поступово він змиряється. Удвох з рибою, притиснувшись один до одного і заспокоюючись від цього дотику, вони чекають своєї смерті. І Игнатьич просить: «Господи, відпусти цю рибу»! Сам він цього зробити вже не в силах. Їх долі тепер в руках у природи. Так, значить, не людина створює природу, а природа володарює над людиною. Але природа не так нещадна, вона дає шанс людині виправитися, вона чекає покаяння. Игнатьич — розумна людина, він розуміє свою провину і щиро розкаюється в скоєному, але не лише в цьому: він згадує усі свої минулі вчинки, аналізує прожите життя. Ця подія примушує його згадати усі давні гріхи і провину і подумати про те, як він житиме далі, якщо виживе тут.
Може здатися, що Астафьев своїми роздумами тільки ще більше заплутав читача, а не збудував його думки, але все таки він дає відповідь на непросте питання: природа — це храм, де людина не може господарювати на власний розсуд, але все таки він повинен допомогти цьому храму збагатитися, адже людина — частина природи, і він покликаний оберігати цей єдиний будинок для усього живого.
Астафьев піднімає і іншу, не менш важливу, проблему: проблему стосунків в сім’ї. Завжди головним в сім’ї був чоловік. Але яке ж місце займає жінка? Сім’я — це єдине * ціле. Якщо чоловік — голова сім’ї, то дружина, хранителька домівки, має бути її серцем. Але якось дивно відноситься голова до свого серця: без любові і розуміння, лише із загрозою. Жінки в сім’ях живуть в постійному страху. Вони намагаються в усьому догодити своїм чоловікам і бояться, що могли щось зробити не так. Вітається тільки покірність дружини, сліпе поклоніння і підпорядкування чоловікові. Страх вселяється жінкам з дитинства, тому побороти його нелегко, тільки яка-небудь надзвичайна подія може допомогти їм в цьому. Так, тільки смерть дочки змусила дружину Командора здолати почуття страху перед чоловіком і відкрито виступити проти нього. А які ж стосунки між братами? І тут царює жадність. Игнатьич і Командор ворогують: Командор знає, що Игнатьич — кращий рибалка, і заздрить йому, а Игнатьич не любить брата, тому що Командор не такий, як він. Значить, головне почуття, яке переважає в усіх відношеннях між людьми в селищі, — це жадність.
Твір «Цар-риба» написано як оповідання в оповіданнях. Книга складається з безлічі новел, нарисів, оповідань. Одні оповідання написані в художньому стилі, інші в публіцистичному. Ця різноманітність дозволяє набагато точніше оцінити ситуацію і події, що розгортаються, подивитися на проблеми з різних сторін і знайти єдине правильне їх рішення. Також воно дозволяє охопити велику кількість проблем. Різні стилі роблять події, що відбуваються в оповіданні, реалістичнішими.
Ця книга дала мені багато хороших уроків і рад. Тепер, перш ніж щось зробити, я замислююся, а не чи зашкодить це кому-небудь, чи не завдасть шкоди природі. Я почала аналізувати свої вчинки. І якщо я знаходжу, що вчинила коли-небудь помилку або яку-небудь провину, то я намагаюся це виправити. У цьому творі Астафьев як би запитує тебе: а чи правильно ти використовуєш те, що тобі дане, чи не розтрачуєш ти даремно дане нам багатство — природу? Істина, написана тут, освітлює пам’ять і думки і примушує подивитися на світ іншими очима.