Роки застою як час руйнації моральних цінностей у суспільстві (за творчістю О. Гончара) (І варіант)

Найбільш відомим романом видатного українського письменника Олеся Гончара є «Собор». Вперше він був опублікований у журналі «Вітчизна» й одразу знайшов багато прихильників, які нисловлювали схвальні відгуки про цей твір. Критики теж не могли не побачити геніальності роману, що був несхожий на інші літературні твори того часу. Однак у роману були й недоброзичливці, тому що твір мав явний викривальний пафос. «Собор» повністю розвінчував духовну атмосферу країни у 70-х роках XX століття: «вірус кар’єризму», свавілля і невігластво чиновників.
Уособленням духовної деградації в романі, наприклад, є один з центральних персонажів — Володимир Ізотович Лобода, або просто Володька Лобода, як називають його в рідному селі Зачіплянці. Хоч Володька і створює на перший погляд образ веселої, щирої, розумної людини, але насправді це не так. Перебуваючи на керівній посаді, Володька намагається «піднятись іще вище» будь-якою ціною. Ця людина вдає із себе чесного, працелюбного, порядного керівника, а насправді прагне лише безмежної влади. Саме думки про керівний пост і приносять Лободі задоволення, тому він запобігає перед секретарем обкому КПУ, підлещується до начальства. Володька навіть не бажає зрозуміти, що це погано: «Тепер стало модно кар’єризмом лаятись. Коли що, одразу кар’єрист! А що тут поганого? Хіба це не стимул? Працюй краще — підеш вище… Такий закон життя.» Але Володька Лобода не тільки анітрохи не дбає про односельців, а й мріє розвалити собор — історичну пам’ятку XVIII сторіччя.
Протистояння в романі величності собору, який є втіленням духовності, історичної пам’яті народу, і ницості кар’єриста Лободи, що навіть свого батька відправив у будинок для старих, показує нам низький рівень культури та моралі деяких людей у роки вастою. До таких людей у романі «Собор» адресовані слова Роми <>|> лянченка: «…Є така штука — наркотик владолюбства, героїн ка р’єризму… Його тільки раз вхопи — і пропав… Жадобою влади тільки цим його очі і блищать. Рідного батька за кар’єру проміняє. собор отой розвалить, аби тільки на щабель вище піднятись, Ідеали? Чхати йому на твої ідеали! Влади йому, побільше влади! А спитай, для чого? Та щоб ще вище стрибнути! І скільки їх таких…» Дійсно, у роки написання роману Олесь Гончар часто зустрічав людей, які не відрізнялися ані талантом, ані здібностями, але вперто пнулися на керівний пост,»якого не заслужили. Зрозуміло, що в здоровому суспільстві не повинно бути таких «начальників», а також підлабузників, які з лакейською догідливістю підлещуються до них і догоджають їм. Ці люди небезпечні для розвитку суспільства.
У творчості Олеся Гончара настільки точно описано моральний занепад деяких людей у роки застою, що повісті й романи цього письменника одразу здобули визнання широкого кола читачів. Видно сподівання автора, що з часом суспільство нашої країни стане кращим, чесним, духовно очищеним і не буде в нас таких людей, як Володька Лобода, бо майбутнє наступних поколінь повинно бути осяяне добротою і щастям.