Як ми розуміємо ідею художнього твору? Адже жоден автор не висловлює її безпосередньо, як, наприклад, в публіцистиці. Зрозуміти те, що хотів сказати автор, допомагає увесь лад художнього твору : і система образів, і розвиток сюжету, і, звичайно, композиція. Ми спробуємо довести це на прикладі поеми А. Блоку «Дванадцять» .
Одним з композиційних прийомів, які використовує А. Блок, являється поєднання реального і символічного планів. Так, наприклад, образ вітру. З одного боку, вітер як прикмета зими 1918 року, а з іншого боку, «вітер веселий» втілює собою революцію, яку А. Блок сприймав як стихію. Наведемо ще один приклад. Відомо, що загони, що патрулювали Петроград 1918 року, складалися з дванадцяти чоловік. В той же час число «дванадцять» посилає нас до біблейського сюжету про дванадцять апостолів. Тому можна говорити про те, що дванадцять червоногвардійців в поемі — це не лише історична прикмета часу, але і образ глибоко символічний.
Ще один художній прийом — кільцева композиція поеми. Поема складається з дванадцяти глав, що також не випадково.
I і XII глави співвіднесені між собою. ВI главі відбувається I звуження реального простору. Спочатку це весь світ:
Вітер, вітер —
На усьому божому світі!
Але поступово з’являються будівлі, соціальні прикмети часу (гасло «Уся влада Засновницьким Зборам»), нарешті, окремі перехожі: старенька, «буржуй на перехресті», «товариш піп» і інші. Канат між будівлями як би стягує реальний простір.
У останній же главі відбувається зворотний процес: простір починає розширюватися. Причому розширюється не лише реальний простір (із-за завірюхи пропадають контури будинків, конкретні деталі, що характеризують місто), але і символічне. На наших очах паршивий пес перетворюється на символ старого світу :
А. Блок прибігає до звуження простору, щоб як можна більш повно і об’ємно показати те життя, якому живе країна після революції.
Розширення ж символічного простору автор використовує, щоб подіям, що відбуваються у внутрішніх главах, надати вселенський масштаб, а також ввести образ Христа, з яким пов’язана головна ідея поеми : революція сприймається А. Блоком як двері у світле майбутнє.
У світовій літературі образ Христа є втіленням чистоти, добра, гуманності. Тому ми можемо розглядати завершальну сцену як розкриваючу антитезу, дану в I главі («Чорний вітер. Білий сніг») :
…Так йдуть державним кроком —
Позаду — голодний пес
Попереду — з кривавим прапором
І за завірюхою невидимий
І від кулі неушкоджений…
У білому вінчику з троянд —
Попереду — Ісус Христос.
Образ Христа є вираженням того білого кольору, який ми помітили на самому початку твору, втіленням світлого майбутнього, до якого, по думці А. Блоку, веде революція. Але це майбутнє доки не видно за завірюхою, за безладом, хаосом революційних днів. Загін — це дванадцять апостолів революції. А голодний пес — символ усього темного, що залишається у старому світі, за дверима, за спинами цих солдатів.
Проте може спантеличити кривавий прапор в руках Христа, не просто червоний, а саме кривавий. Щоб зрозуміти думку А. Блоку, нам знову-таки слід звернутися до композиції твору.
Композиційним центром поеми є VI і VII глави. У VI главі відбувається вбивство Катьки. Глава стилістично сумбурна: багато вигуків, многоточий, але усе перекриває один заклик:
Революційний тримаєте крок!
Невгомонний не дрімає ворог!
А в VII главі ми бачимо розкаяння вбивці, з’являється ліричний мотив спогаду, але у кінці вже звучать хвацькі крики:
Ех, ех!
Потішитися не гріх!.
Відмикайте льохи —
Гуляє нині голота!
А. Блок показує, що пролиття крові — подія повсякденна для того часу. Не можна, звичайно ж, говорити, що автор схвалює пролиття крові. Христос, по думці А. Блоку, переймає на себе усю кров, пролиту в ці дні, дні революції, тому у нього в руках кривавий прапор.
Ще один композиційний прийом — розмір вірша, що постійно міняється. Цей прийом служить для того, щоб точно передати хаос, що панував в цей час в Петрограді. У поемі звучить і мотив маршу («Вперед, вперед, робочий народ»!), і частівки («Ех, ех, потанцюй! Боляче ніжки хороші»!), і романсу («Не чутно шуму міського.».), і панахиди («Упокой, Господи, душу раби твоея.».).
У своїй роботі ми зупинилися лише на тих композиційних прийомах, які, на наш погляд, найяскравіше виражають задум автора. Але навіть вони переконливо доводять, що композиція несе важливе смислове навантаження і грає одну з головних ролей в розкритті ідейного змісту художнього твору.