Роль ліричних відступів в поемі Н.В. Гоголя «Мертві душі» (1)

Н. В. Гоголь належить до числа найбільших діячів російської літератури.
Вершиною його творчості є поема «Мертві душі». У ній знайшли своє віддзеркалення усі основні особливості таланту автора.
Найважливішу роль в композиційній структурі «Мертвих душ» грають ліричні відступи і вставні епізоди, характерні для поеми як літературного жанру. У них Гоголь торкається найгостріших російських суспільних питань.
Думки автора про високе призначення людини, про долю Батьківщини і народу тут протиставлені похмурим картинам російського життя.
На початку поеми ліричні відступи носять характер висловлювань автора про його героях, але у міру розгортання дії їх внутрішня тема стає усе більш широкою і багатогранною.
Розповівши про Манілова і Коробочці, автор перериває оповідання, для того щоб читачеві стала ясніше намальована картина життя. Авторське відступ, яким уривається розповідь про Коробочку, містить в собі порівняння з її «сестрою» з аристократичного суспільства, яка, незважаючи на інший зовнішній вигляд, нічим не відрізняється від маєтної хазяйки.
Після відвідування Ноздрева Чичиков в дорозі зустрічається з прекрасною блондинкою. Опис цієї зустрічі завершується чудовим авторським відступом: «Скрізь, де б ні було в житті, чи серед черствих, шорстко- бідних і неопрятно-плеснеющих низинних рядів її, або серед одноманітно- хладных і нудно-охайних станів вищих, скрізь хоч раз зустрінеться на шляхи людині явище, не схоже на усе те, що траплялося йому бачити доти, яке хоч раз пробудить в нім почуття, не схоже на ті, які призначено йому відчувати усе життя». Але те, що властиво безлічі людей що з’являється «упоперек» яким би то не було печалям,- усе це досконало чужо Чичикову, холодна обачність якого зіставляється тут з безпосереднім проявом почуттів.
Зовсім інший характер носить ліричний відступ у кінці п’ятої глави.
Тут автор говорить вже не про героя, не про відношення до нього, а про могутній російській людині, про талановитість російського народу. Зовні це ліричне відступ неначе мало пов’язаний з усім попереднім розвитком дії але воно дуже важливе для розкриття основної ідеї поеми : справжня Росія — це не собакевичи, ноздревы і коробочки, а народ, народна стихія.
У тісному зіткненні з ліричними висловлюваннями про російське слово і народному характері знаходиться і той авторський відступ, який відкриває шосту главу.
Оповідання про Плюшкине уривається гнівними словами автора, що мають глибокий узагальнювальний сенс: «І до такої нікчемності, дріб’язковості, гидоті міг зглянутися людина»! Чимале значення мають ліричні висловлювання про творчу і життєву долі письменника в сучасному Гоголеві суспільстві, про дві різні долі очікуючих письменника, що створює «звеличені образи», і письменника-реаліста сатирика. У цьому ліричному відступі, повному глибоких думок і яскравих узагальнень, відбилися не лише погляди письменника на мистецтво, але і його відношення до пануючих верхів суспільства, до народу. Воно визначає і ідейний шлях письменника і оцінку ним основних громадських сил.
У главах, присвячених зображенню міста, ми зустрічаємо авторські висловлювання про крайню роздратованість чинів і станів — » тепер у нас усе чини і стани так роздратовані, що усе, що не є в друкарській книзі, вже здається ним особою: таке вже, видно, розташовані в повітрі». Опис загального сум’яття Гоголь закінчує роздумами про людських помилках, про помилкові шляхи, якими нерідко йшло людство у своїй історії,- «але сміється поточне покоління і самовпевнено, гордо починає ряд нових помилок, над якими також потім посміються нащадки». Особливої сили цивільний пафос письменника досягає в ліричному відступі — «Русь, Русь! бачу тебе з мого дивного, прекрасного далека». Як і ліричний монолог початку сьомої глави, цей ліричний відступ складає виразну грань між двома великими ланками оповідання — міськими сценами і розповіддю про походження Чичикова. Тут вже в широкому плані з’являється тема Росії, в якій було «бідне, розкидано і неприютно», але де не можуть не народитися багатирі. Ліричні висловлювання автора як би уриваються вторгненням грубої життєвої прози. «І грізно объемлет мене могутній простір, страшною силою отразясь в глибині моїй; неприродною владою освітлилися мої очі: у! що яка, що виблискує дивна, незнайома землі далечінь! Русь! — Тримай, тримай, дурень! — кричав Чичиков Селіфанові.
— Ось я тебе палашем! — кричав фельд’єгер, що скакав назустріч, з вусами в аршин.- Не бачиш, лісовик дери твою душу: казенний екіпаж! — І, як примара зникла з громом і пилом трійка». Вульгарність, порожнеча, низькість життя ще чіткіше вимальовуються на фоні піднесених ліричних рядків. Цей прийом контрасту застосований Гоголем з великою майстерністю. Завдяки такому різкому протиставленню ми кращі з’ясовуємо мерзенні риси героїв «Мертвих душ».
Безпосередньо услід за цим автор ділиться з читачем думками, які викликають в нім трійка, що мчиться, далека дорога. «Яке дивне, і що вабить і що несе, і дивовижне в слові дорога! і як дивна вона сама, ця дорога». Одну за інший Гоголь накидає тут картини російської природи що виникають перед поглядом мандрівника, що мчиться на швидких конях по осінній дорозі. І в загальній настроєності авторського монологу, і в швидко картинах, що змінюються, ясно відчувається натяк на образ птаха-трійки, від якого цей ліричний відступ відокремлений великою главою, присвяченою пригодам Чичикова.
Розповідь про головного героя поеми завершують авторські висловлювання представляючі різкі заперечення тим, кого може шокувати як головний герой, так і поема в цілому, що зображує «погане», «ганебне».
Високим почуттям патріотизму овіяний образ Росії, завершуючий перший том поеми, образ, що утілив в собі той ідеал, який освітлював художникові шлях при зображенні дрібного, вульгарного життя.
Така роль ліричних відступів в композиції поеми. Але найголовніше те що в них виражаються багато поглядів автора на мистецтво, стосунки між людьми. На сторінках поеми Гоголь хотів не лише викривати, але і стверджувати свій моральний ідеал, і висловив його у своїх чудових ліричних відступах, де відбилися усі його думки і почуття, і передусім величезне почуття любові до свого народу і вітчизни, віра в те, що батьківщина вирветься з влади «болотяних вогнів» і повернеться на істинний шлях: шлях живий душі.