Роль ліричних відступів в поемі Н.В. Гоголя «Мертві душі» (2)

Я знаю: якщо я зараз розкрию «Мертві душі» навмання, то том звично розкриється на 231 сторінці…
«Русь! Чого ж ти хочеш від мене? Який незбагненний зв’язок таїться між нами? Що дивишся ти так, і навіщо усе, що не є в тобі, обернуло на мене повні очікування очі?. І ще, повний нерозуміння, нерухомо коштую я, а вже главу осяяла грізна хмара, важка прийдешніми дощами, і заніміла думка перед твоїм простором. Що пророкує цей неосяжний простір? Чи тут, в чи тобі не народитися безмежній думці, коли ти сама без кінця? Чи тут не бути багатиреві, коли є місце, де розгорнутися і пройтися йому? І грізно объемлет мене могутній простір, страшною силою отразясь в глибині моїй; неприродною владою освітлилися мої очі: У! яка що виблискує, дивна, незнайома землі далечінь! Русь«! Це — улюблене. Сто разів прочитане і перечитане. Тому том завжди сам розкривається на 231 сторінці…
Чому саме це? Чому не таке: «Ех, трійка!.».
Чи: «Боже, як ти хороша часом, далека, далека дорога»! Чи… Ні, все- таки це. Ось він. Гоголь, обійнятий «могутнім простором» Русі, що «страшною силою« відбилося в його глибині… А яку ж глибину дав безсмертний письменник словам, в яких відбилася уся що його, що «виблискує дивна, незнайома землі далечінь.«. Це і є той »незбагненний зв’язок« між талантом і землею, що виростила цей талант. «У »Мертвих душах« скрізь відчувається і відчутне проступає його суб’єктивність… яка в художнику виявляє людину з гарячим серцем… яка не допускає його з апатичною байдужістю бути чужим світу, ним мальованому, але примушує його проводити через свою душу живу явища зовнішнього світу, а через те і в них вдихати душу живу… Переважання суб’єктивності, проникаючи і одушевляючи собою усю поему Гоголя, доходить до високого ліричного пафосу і освіжними хвилями охоплює душу читача.«. (В. Г. Белинский).
Читаючи ліричні відступи (та і не тільки їх, а усю поему) вперше не знаючи імені автора, з упевненістю скажеш: «Писав російський». Які точні вирази, само побудова фраз, глибоке і велике знання землі, про яку пишеш! Істинно російська (плавна, трохи із сумом, багата найтоншими відтінками настрою) поезія. Потрібно бути поетом, яким був Гоголь, щоб написати таку поему в прозі! У «Мертвих душах» Гоголь став «російським національним поетом в усьому просторі цього слова« (В. Г. Белинский).
Поет? Поема? Так. Поет. І поема. Гоголь не даремно назвав своє дітище поемою. Ні у розповіді, ні в повісті, ні в романі автор не може так вільно вторгатися своїм «я» в хід оповідання.
Відступи в «Мертвих душах» представляють велику цінність. Цінні вони своїй высокохудожественностью, граничністю самовираження автора доцільністю в тому або іншому контексті.
Гоголь іронічно міркує про «товстих» і «тонких» представників дворянства, про «панів великої руки» і «панів середньої руки», говорить про російському слові і російській пісні. Усе це тонко і уміло вплітається в сюжет твори.
Пам’ятаєте початок шостої глави? «Раніше, давно, в літа моєї юності.».
Пам’ятаєте: «… Про моя юність! про моя свіжість»!? А через декілька сторінок: «У однієї з будов Чичиков скоро помітив якусь фігуру… Сукня на ній було абсолютно невизначене, схоже дуже на жіночий капот, на голові ковпак, який носять сільські дворові баби, тільки один голос показався йому дещо сиплим для жінки«. Ба, та це ж Плюшкин! Ну і убого ж виглядає ця «діра на людстві» на тлі такого ліричного уривка! А між двома прекрасними відступами («Русь! Русь! Бачу тебе.». і «Яке дивне, і що вабить, і що несе, і дивовижне в слові: дорога«!), що в початку одинадцятої глави, страхітливим дисонансом звучить: «Тримай, тримай дурень«! — кричав Чичиков Селіфанові. »Ось я тебе палашем! — кричав той, що скакав назустріч фельд’єгер з вусами в аршин. — Не бачиш, лісовик дери твою душу:
казенний екіпаж«! Вульгарність, порожнеча, низькість життя ще чіткіше вимальовуються на тлі піднесених ліричних рядків. Цей прийом контрасту застосований Гоголем з великою майстерністю. Завдяки такому різкому протиставленню ми кращі з’ясовуємо мерзенні риси героїв «Мертвих душ».
Така роль ліричних відступів в композиції поеми. Але найголовніше те що в ліричних відступах виражаються багато поглядів автора на мистецтво, стосунки між людьми. З цих коротеньких уривків можна винести стільки душевного тепла, стільки любові до рідного народу і усьому, ним створеному, стільки розумного і потрібного, скільки не винесеш з деяких багатотомних романів.
Гоголь витягнув на сторінки книги «усю страшну, приголомшливу твань дрібниць усю глибину повсякденних характерів.«. Гоголь міцною силою невблаганного різця виставив опукло і яскраво на всенародний огляд нудні, вульгарні дрібниці життя і висміяв їх належним чином.
А ось — дорога. Така, який малює її Гоголь: «Ясний день, осіннє листя холодне повітря… міцніший в дорожню шинель, шапку на вуха, тісніше і затишніше притиснемося до кута!. Боже! як ти хороша часом, далека, далека дорога! Скільки разів, як що гине і тоне, я хапався за тебе, і ти всякий раз мене великодушно виносила і рятувала! А скільки народилося в тобі дивних задумів, поетичних марень, скільки перечувствовалось чудових вражень.«. Чесне слово, так і тягне зібратися і відправитися в дорогу. Але тепер подорожують трохи інакше: поїздом, літаком автомобілем. Тільки мелькали б перед очима степу, ліси, міста полустанки, що виблискують під сонцем хмари. Широка країна наша, є на що подивитися! «Чи не так і ти, Русь, що жвава необгонимая трійка мчиш?.«. Мчить Русь, вічно рухається до кращого. Вона вже прекрасна Русь, але чи є межа у кращого, чи є межа у мрії людської? І чи знайома нам тепер ця «незнайома землі далечінь»? Багато в чому знайома. Але багато ще у неї далеко попереду, чого вже ми не побачимо.
Неможливо розібрати кожен ліричний відступ окремо неможливо в короткому творі дати оцінку кожному уривку: в «Мертвих душах« множина і великих, і небагатослівних авторських відступів, оцінок зауважень, кожне з яких вимагає і заслуговує на особливу увагу.
Множина тим в них зачеплено. Але загальним є те, що з кожного відступи ми бачимо одну з рис дорогого нашій пам’яті письменника, в результаті чого дістаємо можливість намалювати образ істинного гуманіста письменника-патріота.