Самопізнання головного героя в романі «Місто» Валер’яна Підмогильного

«Місто» Валер’яна Підмогильного — роман про людину, про місто, про життя, про незгасність вогню, сповнений скептицизму переможця і оптимізму переможеного.
В. Підмогильний намагався зрозуміти, хто є людина в місті, яке її місце в житті, для чого вона живе, він прагнув осмислити її ідеали, ціннісні орієнтації.
Автор хотів поставити людину перед самою собою, змушував її зазирнути в себе. Тому і з’являється в романі тип героя, схильного до самоспоглядання, самозосередження.
Людське існування в романі — це існування особистостей, яким передусім притаманне певне ставлення до буття, раціональне чи ірраціональне сприймання світу.
Традиційна, але не вирішена багатьма епохами проблема буття, гостро поставлена в творі, закладена в самій специфіці існування героїв у світі.
Сутність людського буття автор «Міста» розглядає як діяльність, у якій людина виражає своє «я» як прийнятий ідеал її буття.
Селянський парубок Степан Радченко вирушає до міста, не маючи про нього жодного уявлення; обов’язок і відповідальність — нові слова в лексиконі Степана. Це не правда, що всі люди такі, як він, а він — як вони.
Він робить одне з найбільших відкриттів — він відкриває людину.
Люди — різні, бо для кожного з них світ починається й гасне; Степан бачить людей як єдину істоту.
У місті починається кара Степана за його минуле, за те, що він такий, а не інший. Його кара — це самота, а нагорода — це його творчість. Мертвими йому видаються його старі оповідання.
Роман В. Підмогильного — це твір про вину, якої не можна було уникнути, бо вона — закон існування.
Життя для В. Підмогильного — це рух, це здобування світу, відкриття людини, знайдення себе, й все це — чарівне і мінливе, як вогонь. Бо вогонь — це образ Бога.